fbpx
життєві історії
Коли нашому Богданчику було півтора рочку, ми з Орестом розлучилися. Ганна Іванівна звісно ж стала на сторону свого синочка. Та що казати, для всіх його родичів я стала ворогом номер один. В один день всі вони, на чолі з Орестом, просто взяли і забули про мого сина. Я з цього приводу не горювала. Та недавно від свекрухи пролунав дзвінок. – Дуже скучила! Хочу приїхати! – Я здивувалася, але погодилась

Коли нашому Богданчику було півтора рочку, ми з Орестом розлучилися. Ганна Іванівна звісно ж стала на сторону свого синочка. Та що казати, для всіх його родичів я стала ворогом номер один. В один день всі вони, на чолі з Орестом, просто взяли і забули про мого сина. Я з цього приводу не горювала. Та недавно від свекрухи пролунав дзвінок. – Дуже скучила! Хочу приїхати! – Я здивувалася, але погодилась.

***

Історія сталася буквально пів року тому. Напевно, почну з того, що після того, як я розлучилася з чоловіком, вся його рідня звичайно ж плавно пішла з мого життя і всі разом перестали зі мною контактувати і спілкуватися.

Ні, я не горювала з цього приводу, чесно кажучи, навіть навпаки. Ну і звичайно свекруха встала на сторону сина, оголосивши мене ворогом номер один.

Дитина залишилася зі мною, ну і звичайно, як і рідний батько, всі разом забули що Богданчик існує. Знову ж таки, мені навіть так було простіше, тому що дитині на той момент було півтора року і він власне ще погано розбирав другорядних родичів, так що їх відсутність не була проблемою.

Власне, сама історія сталася роки через два, після довгого мовчання колишніх родичів.

А зателефонувала мені, колишня свекруха (це був листопад місяць). Чесно сказати, приготувалася до найгіршого, хіба мало, може вирішила мені чого пригадати і висловитися. Але, ні, та слізно просила побачиться з онуком, мовляв сильно скучила, хочу приїхати.

Я, м’яко сказати, очманіла, вона і раніше особливо онуком не цікавилася, а тут на тобі. Ну, думаю, мало чи, включилися якісь особливі бабусині почуття.

Я погодилася, свекруха зраділа і запитала в які найближчі дні можна приїхати і що краще привезти онукові. Домовилися на найближчі вихідні. В результаті, не в найближчі вихідні не після, мені ніхто так і не подзвонив і не приїхав. Думаю, та нехай там…

Наступив грудень.

Знову мені дзвінок від колишньої родички, мовляв хотіла приїхати до онука на ранок в садочок, добре думаю, приїжджайте, сказала час і дату проведення.

І знову, чую “ну, я як буду виїжджати зателефоную”. (До речі, живемо ми один-від одного, км 80, автівка у неї є.) І в результаті, знову що… а нічого, дзвінка що я не зможу приїхати або не вийшло, просто тиша.

Настає квітень.

День народження сина, за тиждень… ні, не дзвонить (може стало соромно), пише у фейсбуці мені свекруха з текстом “Ось, хочу приїхати на день народження онука”. Мені стало смішно, але я написала, що саме в його день народження він буде у садочку, а в найближчі вихідні приїжджайте. Погодилася.

У підсумку, звичайно після садка, вже вдома синові ми організували торт зі свічками і чай. Я зробила фотографію, де він задуває свічки і пізніше, без задньої думки додала на сторінку в той же фейсбук.

І через хвилин 10, мені приходить гнівне повідомлення від свекрухи, щось на зразок, “Мене на свято не покликали, а я між іншим бабуся, могли б і зателефонувати”.

І тут моє терпіння луснуло. Я висловила все, починаючи від її дивних “поїздок”, закінчуючи тим, що вона в принципі вибула з життя дитини на два роки і нічого, додавши, що було б бажання, могли б приїжджати кожні вихідні, ніхто б і слова не сказав, значить так хотіли. Образилася і мене заблокувала…

І що? І тиша… вже пів року. Ні дзвінків, ні повідомлень.

Ні, ну може вона думала я їй червону доріжку розстелю довжиною в 80км і за ручку поведу. І ось, питається, навіщо взагалі напрошуватися в гості?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page