Хочу трохи виговоритися тут, бо сил моїх плакати в подушку більше немає.
Ми з чоловіком живемо в невеличкому районному центрі. Виростили одну доньку Анастасію.
Чоловік через здоров’я вже на пенсії, я, провізор в аптеці, що навпроти будинку.
Дочка вивчилася і також має хорошу роботу. Працює Настя в одній фармацевтичній компанії, вона лаборант.
З Богданом вона почала зустрічатися ще на другому курсі.
Хлопець нам подобався. Не раз вони приходили до нас додому. Я знала все про нього і про його сім’ю.
Батьки Богдана хороші люди. Двоє ще працюють на державних роботах. Окрім Богдана мають ще дочку молодшу, яка цього року закінчила одинадцятий клас.
Коли дочка повідомила, що вона при надії, ми одразу ж зідзвонились з майбутніми сватами. Вирішили зустрітись в нас дома.
Свати прийшли, як годиться, з “червоненьким” і тортиком. Ми посиділи трішки, а потім взялись обговорювати тему весілля. Але це я так думала, свати ж мої по інакшому все сприйняли.
– Ну яке весілля? В такий важкий час! Як хочуть, то нехай розпишуться, а святкування відкладемо до кращих часів.
Свати почали говорити, що вони не витягнуть, бо дочка має поступати, що все дорого і тому подібне.
Ми з чоловіком не стали наполягати, бо самі не в найкращому фінансовому становищі, але якщо б треба було, то б знайшли вихід.
Діти поговоривши, вирішили розписатися, а вже після Перемоги повінчатися в церкві і зробити невеличке весілля.
Розписались вони без батьків. Взяли двох найкращих друзів і після РАЦСу посиділи в кафе.
Два місяці тому на світ з’явилася наша онучка.
Діти живуть окремо на орендованій квартирі. Ми зі свахою приходимо коли потрібно, допомагаємо чи з малечею, чи по дому зробити щось.
Мене друзі все частіше “підколюють”, як то так, вже дитинка є, а діти без весілля живуть. Я навчилася всім відповідати. Але свати мене сильно здивували недавно.
У свата був ювілей – 60 років.
Десь за тижнів два до цього дійства, телефонує мені сваха і запрошує на свято.
Сват захотів з розмахом відсвяткувати, тому замовив найкращий в нашому місті ресторан.
Я спершу не надала значення. Як би там не було, але люди і в такий важкий час святкують. Але я не знала розмаху цієї забави.
Гостей було близько тридцяти. Замовлений спеціально фотограф, столи – ломилися від наїдків, і ні, це не були кабачки чи огірки, а червоні риби, сири і салямі. На гаряче подавали таке, що я вперше таке куштувала.
Забава їм вилилася в кругленьку суму.
Я прийшла додому, сіла і подумала, то щоб зробити скромне весілля для дітей, в них грошей не було, а на ювілей десь знайшлись і час вже став не такий складний.
Я нічого їм не сказала, Бог їм суддя.
Просто дітей шкода. Я думаю, їм також ця ситуація неприємна, бо на святкуванні вони пробули не більше двох годин.
А як ви вважаєте, правильно зробив мій сват?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
