Іванка, прибираючи в кімнаті дочки, раптом виявила пару ляльок, яких вона не купувала. Здивувавшись, посадила їх на полицю і вирішила, що напевне Наталочка взяла їх у подружки пограти, дівчатка іноді змінювалися речами.
Увечері, коли дочка прийшла додому з танців, Іванка запитала у неї про ляльок.
– Наталю, я прибирала у тебе в кімнаті і побачила дві дуже красиві ляльки, але я пам’ятаю, що я їх тобі не купувала, це Улянки?
-Ні, – сказала дочка.
-А звідки тоді вони у тебе? – здивувалася Іванка.
– Мамо, мені уроки треба робити, я піду, – не стала відповідати на це питання дочка.
Іванка глянула на дочку і відчула щось недобре.
Через два дні, Іванка побачила, що дочка одягла вранці спідницю, яку вона теж не купувала дочці.
– Звідки у тебе ця спідниця? – Суворо запитала вона у дочки.
– Однокласниця дала, – відповіла дочка і вийшла з квартири.
Іванка вирішила уважніше постежити за дочкою, їй зовсім не подобалася історія з новими речами. Хто ж може їх давати? А може вона у щось вляпалась. Іванка сильно переживала за Наталку.
До моменту закінчення уроків у дочки, Іванка стояла біля воріт школи і чекала її.
На вулиці було дуже холодно і Іванка вирішила зайти на п’ять хвилин в магазин поруч, погрітися. Коли вона вийшла з магазину, то побачила свою дочку з чужою жінкою. Ця ситуація її дуже налякала. Через кілька хвилин вона зрозуміла хто це. Це була рідна мати Наталі.
Іванка взяла Наталочку з дитячого будинку, коли дівчинці було два роки, з тих пір пройшло вже вісім років і біологічна мати не з’являлася весь цей час. Рідна мати здала дівчинку в дитячий будинок через місяць після народження.
Іванка підбігла до них.
– Що ви тут робите? – закричала вона на жінку.
– Спілкуюсь з дочкою! – спокійно відповіла Ольга, мати дівчинки.
– Ви не маєте на це права! – сказала Іванка трохи спокійніше, – ви від неї відмовилися багато років назад.
– А зараз хочу надолужити розлуку, – обняла Ольга дочку за плечі, – нам добре удвох, не заважай нам!
– Наталю, підемо додому, – спробувала взяти дівчинку за руку Іванка.
– Не чіпай мене, – закричала Наталя, приберіть руку – ви мені не мама!
Іванка сіпнулася як від ляпаса, а Ольга з Наталкою пішли в сторону парку. Увечері дочка так і не прийшла додому. Іванка постійно телефонувала дівчинці, але та не брала слухавку і Іванка лаяла себе за імпульсивність і за те, що не здогадалася взяти номер телефону у Ольги.
На наступний день Наталя зайшла додому після школи, Іванка зраділа.
– Ти прийшла! Я так хвилювалася і так скучила, – спробувала обійняти дочку Іванка.
– Я за речами, – сухо відповіла Наталка, відштовхуючи Іванку.
-Добре, забирай свої речі, але пам’ятай я люблю тебе і не серджуся, – сказала Іванка, ледь стримуючи сльози.
Майже місяць Іванка жила в невіданні як там дочка. Вона іноді ходила до школи, але могла дивитися на Наталю тільки з далека, так як дочка не підпускала її до себе.
Раптом в один з днів Наталя прийшла додому і кинулася до Іванки в обійми. Дівчинка довго і невтішно плакала.
– Мамочка, вибач мене! – повторювала дівчинка.
Нічого моя люба, все добре, все пройде! – гладила Іванка дочку по голові.
Нарешті, Наталя заспокоїлася і розповіла, що Ольга спочатку все їй купувала, водила її в парк, дозволяла прогулювати школу і танці, але потім стала на неї часто кричати і ображати.
А сьогодні вранці вона навіть штовхнула її, бо Наталя довго одягалася.
– Вона лаяла мене, що правильно зробила, що здала мене в дитячий будинок, що треба було взагалі мене не народжувати, і щоб я йшла на всі чотири сторони, – розповіла Наталя, – вибач мене, мамо.
– Я ж тобі відразу сказала, що не серджуся на тебе, – сказала Іванка і обняла доньку ще міцніше, – я люблю тебе, доню.
Того ж вечора Наталя хотіла викинути ляльок на смітник, але Іванка запропонувала віднести їх до місцевого дитячого садка і дівчинка погодилася.
Більше Ольга не з’являлася в житті дочки і її прийомної матері.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
