fbpx
життєві історії
Коли невістка з онуком переїхала до мене, вона мені одразу заявила: – По господарству нічого робити не буду, тільки в своїй кімнаті прибиратиму. У мене робота за комп’ютером, годин 5 на день, а решту часу відпочиватиму. На ваш город, качок і курей і дивитися не збираюся

У квітні до мене на Полісся з-під Харкова переїхала невістка Ірина з онуком Глібчиком. А син мій пішов служити.

Я зраділа рідні: вже ж не молода, сина я пізно народила, в 36 років, а Жені зараз 35. Його дружині Іринці 32, онучку 5 років, таке чудове дитя.

Невістка у мене дуже хороша, але гонориста, міська. Та я з нею ніколи під одним дахом не жила, мені що головне – аби сину добре було. Виглядає невістка дуже файно, справжня красуня.

Я давно вдова, чоловіка не стало, ще коли нам по 50 було. Тому я і зраділа, що не сама тепер в хаті буду.

Так ось, коли невістка з онуком переїхала до мене, вона мені одразу заявила:

– По господарству нічого робити не буду, тільки в своїй кімнаті прибиратиму. – сказала Ірина. – У мене робота за комп’ютером, годин 5 на день, а решту часу відпочиватиму. На ваш город, качок і курей і дивитися не збираюся! Не моє це. На комунальні і на продукти гроші даватиму.

Що я могла сказати? Та нічого, я ж раніше справлялася з усім самотужки, то й далі буду. А змушувати когось щось робити проти волі я не звикла і не вмію.

Так ми і зажили, загалом мирно. Минали місяці надій, тривог, молитов, сподівань і одного спільного для всієї України чекання.

Підростали мої каченята, цвіли соняшники, родили кабачки, достигали ягоди і яблучка, картопля на підході.

Малий Гліб з задоволенням порався зі мною, йому все цікаво, ми з Глібчиком дуже подружилися.

Я щодня намагалася приготувати рідним щось смачне, особливе, наше поліське: вареники, підливки цікаві до котлеток, пироги, юшки…

Одного разу я рано вранці замішувала тісто на парові варенички з чорницею до сніданку, як вийшла Іра.

– Щось не спиться, півні ці ваші, – промурмотіла вона. – Можна з вами поліплю щось чи що… Якогось різноманіття мені хочеться, бо дах їде вже.

З того дня Іра все частіше готувала зі мною, розпитувала рецепти, якими, як сама мені розповіла, ділиться з подругами по всій Україні.

Якось вийшла я на город – а там Іринка у відро огірки мовчки збирає. Я тільки усміхнулася щасливо: яка ж вона в мене!
Увечері ми їх разом закатали в баночки.

Так і живемо. Вже й томати закрили, варення варимо, картоплю з дня на день докопаємо, качесок годуємо.

Молимося, чекаємо, радіємо, дивлячись яким кмітливим і схожим на тата росте Гліб.

Сьогодні яблука до храму всі разом ходили освятити – просили у Бога миру Україні, щоб скоріше повернувся наш Євген, живий, цілий і здоровий.

Важко всім зараз, але я вдячна, що Господь послав мені таких прекрасних рідних – разом нам легше долати труднощі і вірити у світле майбутнє.

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.