Переїхали з дружиною до її батьків з Харкова. І все б добре, та я втомився бути для них такситстом, ну чесно.
Із дружиною Оленкою живемо 7 років, виховуємо чотирирічного синочка. Я старший за Оленку на 8 років.
Коли одружилися, я вже мав квартиру, машину, гарну високооплачувану роботу.
Сім’я у нас дружна і ми любимо один одного, але нещодавно нам довелося залишити свій дім і майже все, що нажили. Ми переїхали до батьків в Наддвірну.
А перед цим батьки дружини продали свою машину, щоб допомогти сестрі дружини із житло, вона розлучена з дитиною. Батьки дружини планували через півроку чи кілька місяців купити іншу машину, але через все це не склалося поки що по грошах, точніше, є гроші, але на таку автівку, як вони хочуть, ще не вистачає, збирають далі.
Ну а тут ми з машиною переїхали, то навіщо взагалі кудись поспішати!
У повсякденному житті батькам дружини машина не дуже потрібна, робота у них у пішій доступності, машина у них була переважно для дачі. Дружина в мене не водить. Зрозуміло, що коли є потреба, я везу за нашими сімейними справами дружину та дитину.
Але тут мене за кілька місяців дуже вже втомили теща з тестем і сестра дружини з племінником. Постійні прохання відвезти, привезти. То лікарня, то розсада, то у племінника виступ, то ветклініка, то ще щось.
Практично кожні вихідні, та й на тижні їм постійно щось треба.
Конфлікт назрів цієї п’ятниці, теща сказала, що спекотно і їх у сотий раз треба відвезти і забрати з дачі, причому разом із сестрою дружини та племінником, а живуть вони в різних кінцях міста. Ми на їхню дачу не їздимо майже, бо працюємо віддалено обоє.
Я сказав, що у нас свої плани на вихідні і, на жаль, не можу їх відвезти та привезти, і що я не таксі, якщо треба можу дати грошей на таксі, зрештою, можу я у вихідні провести час як я хочу та відпочити з родиною – ми у Франківська зібралися поїхати. Все обурення родичів вилилося на дружину, причому я краєм вуха чув, як невтішно мене називали.
Оленка на моєму боці і розуміє, що її рідня вже перебирає, і наші вихідні ми хочемо провести за своїм розкладом і планами, але дипломатично натякнула мені, що може, потерпимо, хоч би літо.
Я розповів дружині, що частково чув розмову з тещею та й тесть до них потім приєднався. Поцікавився, чому вона мене не захищала, а просто слухала. Чому сама не сказала, що вони трохи вже не мають межі. Оленка сказала, що розгубилася. Але я однозначно сказав, що з її ріднею спілкуватися не хочу, лише після вибачень.
Сьогодні, як ні в чому небувало, розмовляє собі зі мною теща, але після того, як я запитав, чи не хоче вона вибачитися за те, що наговорила дружині, вона розвернулася демонстративно й пішла.
Не знаю, як поводитися далі. Дружину не хочеться хвилювати. Я б давно у Франківську квартиру окрему шукав, але доходи у нас зараз малі, а ціни на житло високі. Хоч на передову втікай від цього всього.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
