fbpx

Коли Олександра упустила Микитку, сама не знає. Мабуть, треба було говорити з ним перед сном, намагатися зрозуміти і прийняти його складний підлітковий вік, але у неї просто не було на це сил і часу – дві роботи. Одного дня в її двері подзвонили. На порозі стояла стара з дитиною, замотаною в брудну блакитну ковдру. – Це твоє дівчисько! Твій синочок батько, а тепер моя онука має розплачуватися. Не бувати цьому! Забирай своє дитя

Олександрі було дуже складно в цьому житті. І начебто все при ній: великі зелені очі, повні губи, поступливий характер, але все якось не клеїлося в особистому плані. У молодому віці залишилася вдовою з маленьким сином. Але вона не зламалася, лише закатала рукава і пішла влаштовуватися на дві роботи.

Коли вона упустила Микитку, сама не знає. Мабуть, треба було говорити з ним перед сном, намагатися зрозуміти і прийняти його складний підлітковий вік, але у неї просто не було на це сил і часу – дві роботи. Олександра поверталася з роботи і завалювалася спати.

У п’ятнадцять років Микита зв’язався з поганою компанією. Настільки, що її боявся весь район. Через три роки він потрапив в неприємності і пішов за статтею. Грошей відкупитися у Олександри не було, як і можливості найняти адвоката. З усіх п’яти учасників на повний термін пішов тільки її Микита.

Олександра помітно здала після такої події. Її очі запали, погляд згас. Тепер вона жила від поїздки до поїздки до сина. Намагалася щось відкладати…

Одного дня в її двері подзвонили. На порозі стояла стара з дитиною, замотаною в брудну блакитну ковдру.

– Це твоє дівчисько! Твій синочок батько, а тепер моя онука має розплачуватися. Не бувати цьому! Забирай своє дитя! – не церемонячись, сказала стара і вручила Саші згорток. Та машинально взяла дитину і почала дивитися на немовля, шукаючи знайомі риси. Стара тим часом швидко пішла.

Дівчинка була зовсім маленька. Від сили півроку. Вона несамовито кричала і хотіла їсти. Олександра швидко одягла пальто і спустилася вниз в цілодобовий супермаркет. Там вона купила памперсів і кілька видів суміші, і поспішила додому. Поївши, мала заснула. Тим часом Саша зателефонувала своїй сусідці, яка працювала директором дитячого будинку. Та швидко зайшла до неї, почувши схвильований голос Олександри. Півночі жінки думали, що робити з малятком. Потім вирішили так: сусідка оформляє дитину в дитбудинок заднім числом, а Саша удочеряє її. Сказано – зроблено!

Через місяць Олександра вже оформилася на роботі в декретну відпустку. Внучка була дуже схожа на її сина, коли Микитка маленьким: така ж посмішка, погляд і вираз обличчя. Тепер у жінки з’явився справжній сенс життя!

Через три роки Микита вийшов за хорошу поведінку. Його зустрічали мама і донечка. Хлопець дуже змінився, влаштувався на хорошу роботу і просто обожнює свою Софійку. Олександра відразу ж розповіла внучці, що вона для неї бабуся, а не мама. Тата дівчинка дуже чекала, адже прекрасно знала, що він її дуже любить і рахує дні до їхньої зустрічі. Ось так змінюється життя, коли ти зовсім не чекаєш!

Зараз Олександра щаслива, зустріла гідного чоловіка, допомагає сину виховувати Софійку і молить небо, щоб і Микита зустрів своє справжнє кохання.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page