Коли Оля вийшла заміж за Василя, Володі було п’ять років. Жінка раділа, що буде чоловік в домі – приклад. Згодом у Володі з’явився брат. Та щастя, як не було, так і нема. Чоловік любив “веселе” життя, і як тільки Ольга не боролася, нічого не допомагало. А коли Василь несподівано отримав спадок від своєї мами, так взагалі занурився у “хороше” життя з друзями. Тільки коли гроші закінчилися, він зрозумів, що є син, який повинен його доглядати.
***
Мій знайомий Володя, дуже хороший, у нього дві маленькі доньки, дружина. Він моряк. Живе в Тернопільській області. Точніше був і жив. Його вже місяць як немає.
Його мати Ольга Яківна, заміж вийшла за дядька Василя, коли Володі було 5 років. Як же вона раділа, що ця свята, за її словами людина, Володю усиновила.
Незабаром на світ з’явився Володі брат, Остап. І начебто все добре мало бути, якби не цей дядько Василь… Він просто все життя безпробудно заглядав до чарки.
Ні, він звичайно працював, але гроші всі йшли на його “любов”. Ольга Яківна навіть не думала про розлучення.
Витягала його вічно з підворіть і підвалів, а він її тільки вчив уму-розуму… Грошей вічно не вистачало.
Найцікавіше, що коли цей дядько Василь отримав спадок від своєї матері, він тут же кинув сім’ю і подався у “вільне плавання”
Володя вже давно на той момент не жив вдома. Всього домігся сам. Квартира в іпотеці, плани на майбутнє.
Ось тут то і прилетіли аліменти від дядька Василя. За документами – він батько. Значить Володя повинен на його утримання платити.
Саме в цей нелегкий для Володі час, де “плутанина” з батьком, йому діагностували недугу.
Він “зник” менше ніж за пів року. І весь цей час, не дивлячись на прохання дружини Володі, дядько Василь мовчки отримував гроші. Я не знаю, адже можна ж було якось скасувати через хворобу Володі. Куди-небудь звертатися. Володя цього не робив.
Він платив до останнього свого подиху. Аліменти. Татові. Татові, який тільки на папері був…
А Василь Іванович цей, не дивлячись на вічні “веселощі” і нібито слабке здоров’я, живіший за всіх живих. Частенько бачу його з авоською, на нашому ринку.
Раніше я і не знала про цю історію. Віталися з ним, по-сусідськи… Тепер не буду. Ніколи більше…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
