fbpx

Коли подруги одна за одною вискакували заміж, я їм дивувалася. – Для чого так рано брати на себе цей тягар? Я гуляла на їх весіллях, частенько навіть в ролі дружки, веселилася, але навіть в голову не приходило робити те саме. Згодом вони ставали мамами, і мені такі люди були не цікаві. – Все пелюшки та сорочечки. Не встигла я й оком кліпнути, як мені перевалило за шістдесятку

Коли подруги одна за одною вискакували заміж, я їм дивувалася. – Для чого так рано брати на себе цей тягар? Я гуляла на їх весіллях, частенько навіть в ролі дружки, веселилася, але навіть в голову не приходило робити те саме. Згодом вони ставали мамами, і мені такі люди були не цікаві. – Все пелюшки та сорочечки. Не встигла я й оком кліпнути, як мені перевалило за шістдесятку.

Бувало, що мене терміново викликали додому. Могли дзвонити навіть посеред ночі та у свята. І не відмовиш. І людям хочеться допомогти, і ще чутки підуть, що лікар несумлінний. А часто ще нічні чергування були. Звичайно, іноді в моєму житті з’являлися кавалери. Однак ні до чого серйозного ці романи не приводили. На жаль, за своє життя, зараз мені 61, я так і не вийшла заміж і мамою не стала.

Спочатку мені дуже подобалося бути у статусі вільної жінки. Я так пишалася своєю незалежністю. Вважала, що шлюб – це пережиток минулого. І, якщо чесно, навіть трохи боялася пов’язати з кимось своє життя. Однак через роки зовсім інакше думаю. І вважаю, що інститут сім’ї дійсно важливий. Адже в самотньому житті багато труднощів, яких у сімейному колі легко можна було б уникнути.

Наприклад, мені не вистачає спілкування. Через постійну роботу я підтримувала дружні стосунки лише з колегами. Але вони давно всі створили сім’ї, і їм ніколи бачитися зі мною. А так хочеться з кимось поділитися своїми переживаннями, думками та розповісти про все, що на душі. Особливо важко стає вечорами. Дуже не вистачає близької людини поряд.

По-друге, мені стало важче одній справлятися з побутом. Часто ламається щось із техніки, і сама я полагодити її не в змозі. Минулого тижня пилосос зламався, а місяць тому кран почав протікати. Звісно, ​​можна скористатися послугами майстрів. Але, якщо чесно, медичної пенсії і так на їжу ледве вистачає.

А по-третє, я почала сильно переживати. З будь-якого приводу біжу в клініку. Все здається, що занедужала. Колеги кажуть, що це через те, що я більшу частину життя провела з такими людьми. Не знаю, можливо, вони й праві. Але я щодня засинаю насилу з трудом.

Весь вільний час я проводжу біля телевізора. Гумористичні передачі допомагають не втратити голову. Але я вже втомилася від цих шоу. Хочеться, щоб щось цікаве відбувалося у реальному житті. Іноді ще в’яжу чи йду на дачу, щоб відволіктися. Але це не замінює живого спілкування з рідною людиною.

Якби ж я мала другий шанс, я б обов’язково створила сім’ю. Зараз у мене таке почуття, ніби просто прожила це життя без сенсу.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page