Мені 28 років, звуть Олеся. Росла я у неповній сім’ї, без батька, все дитинство проводила у бабусі в селі на малій батьківщині мами. Коли підросла, на вихідні все одно мчала до бабусі.
Мама після розлучення з батьком так і не вийшла заміж. Сумно, але взаємини з мамою у мене не складаються досі.
До 25 років я жила з нею. Виглядало це так: неможливо було зробити щось без її дозволу, наприклад провести інтернет. Доводилося вмовляти батька, щоб він прийшов і поговорив з нею, але всі спроби виявлялися невдалими.
Мама постійно заходила до моєї кімнати, розкладала речі так, як вона хоче, перекладала все в моїй шафі.
Завжди підкреслювала мені, що це її квартира, і я нічого не вклала в неї за 25 років, щоб пред’являти їй якісь претензії.
У мами була ще одна квартира, яка була в оренді. в ній жили квартиранти, багато часу і сил знадобилося, щоб вона дозволила мені переїхати туди. У результаті мама навіть забрала у мене ключі від квартири, де ми жили вдвох: мовляв, не твоя територія, не входь.
Зараз я мешкаю сама з моїм улюбленим котиком. Ось днями поїхала на два дні у справах із міста, попросила маму погодувати котика. Коли повернулася додому, виявила, що знову все лежить не на своїх місцях, рушники у ванній висять по-іншому, ті речі, які лежали у комоді, тепер висіли на тремпелях.
Мої спроби з мамою поговорити, пояснити, що не треба цього робити, що це моя територія і мій дім, не приносять успіху. Вона все сприймає у штики, всі у неї погані, навіть мій кіт і мої друзі.
Єдиний вихід, це поміняти замки і її туди не пускати. Але тоді ми остаточно припинимо спілкування. Я б все-таки цього не хотіла. Чому мама так поводиться? Я так втомилася, що вже немає жодних сил з нею боротися, що мені робити, підкажіть?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
