Чи можливо людині, яка зростала в неповній сім’ї, привити сімейні цінності і любов до дітей?
Цим питанням я вже задаюсь багато років, а особливо це стало актуальним, коли мої сини досягнули підліткового віку і їм, як ніколи, важлива батькова підтримка, порада і любов.
Зі своїм Романом ми одружені вже більше сімнадцяти років. Так склались обставини, що я пішла жити до Романа і його мами.
Коли в нас народився старший син, то Роман намагався на початках мені допомагати. Бувало вставав у ночі і заколисував Микиту, так звати нашого старшого сина.
Та коли про це дізналась свекруха, то їй це сильно не сподобалось.
– Чоловік має висипатись, бо він на роботу ходить, а ти в декреті, ти і бав.
Ну і чоловіку постійно закидувала такі речення, наприклад: “Ти не вчи її, що ти можеш їй допомагати, всі жінки через то переходили і їй ніц не станеться. Я сама тебе вибавила, та ще й господарку чималу мала. Тому твоя жінка не виняток. Вставати до дитини вночі, це її материнський обов’язок”.
Так мій Роман і байдужів до нас.
Зайвий раз на руки сина не візьме, а щоб мені допомогти на кухні чи в побуті, то чула завжди такі слова: “Не чоловіча то справа”.
Я прекрасно розуміла, звідки ці слова і хто на них його наштовхнув.
Та далеко в серці вірила, що мій Роман розтане і все зміниться, потрібен тільки час.
Це я вже тепер розумію, що молодій парі слід жити окремо, інакше в ваші стосунки хтось постійно буде втручатися. Згодом я наважилась і на друге дитя.
В нас народився Остапчик, ще один мій улюблений синочок. Про своїх дітей я завжди піклувалась, дбала про все для них найкраще.
Чоловік тримав якусь дистанцію, його мама вчила: синів потрібно тримати в строгості. Хлопців слід любити но ні в якому разі не показувати їм цього.
Та ці правила на мене не поширювались. З мого боку хлопці отримували любов і тепло материнське.
Бували такі моменти, що я проводжу з синами вихідні на футболі, а чоловік з друзями на рибалці. Образливо було, до не можливого.
Так, я часто говорила з чоловіком про це, ми навіть сперечалися не раз. Він обіцявся, що буде більше приділяти уваги синам, та це все якось було так штучно і без емоцій.
За всі ці роки я зрозуміла, що мій чоловік немає такого поняття сім’ї, яке є у мене. Це спільні вечори з батьками, можна прогулятись на велосипедах, можна просто подивитись гарний фільм, а можна просто зіграти в якусь гру.
Кожного дня цікавитись, як в тебе справи, щоб дитина відчувала, що тобі не байдуже. А ще, постійно говорити, я тебе люблю сонечко і ти для мене дуже важливий.
Я і в свою адресу від чоловіка не чую тих ніжних слів, він говорить що не романтик. Та на сьогоднішній день сини вже в підлітковому віці, і їм, як ніколи, потрібні розмови з батьком, а він сторониться нас. Наче живемо разом, та не відчуваємо того родинного тепла.
Як довести чоловіку, що для життя це важливо і вкрай необхідно?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”