Коли рф напала на Україну, я вирішила їхати за кордон. Чоловік також наполягав на цьому. Ми обоє хотіли захистити нашу маленьку дочку від усіх страхів. Нестерпно жити там, де дитині не дають спати звуки вибухів та виття сирен.
Спершу я поїхала до Польщі, а потім подруга покликала нас до Франції. Тут ми з середини березня. Донька пішла до місцевої школи. А я намагаюся викручуватись.
Спочатку було складно з роботою, бралася за все поспіль. Потім знайшла місце, де мене взяли майстром манікюру. Подруга розповіла про це всім знайомим, то з’явилися клієнти. Тепер трохи з грошами.
На цій роботі багато спілкуюсь із людьми. Вони сприймають мене майже як психолога. Або як вільні вуха, щоб виговоритись, а я й не проти. Поки триває сеанс, вони розповідають мені історію свого життя.
До мене ходять багато українок. Стільки історій наслухалася, що на все життя вистачить! Деякі жінки приїхали сюди, щоб почати з нуля. Вони давно думали про розлучення, а тут привід поїхати подалі від чоловіка.
Але більшість розповідали стару як світ історію. Вони поїхали, а чоловік там знайшов іншу. Не сидиться їм там на самоті. Наслухалася я цих історій, і так стало нудно на душі, так сумно. Адже я їхала не від чоловіка, я його люблю і сім’ю втрачати через це не хочу. Але тут добрі заробітки та донька у безпеці.
Коли мені було особливо сумно, зателефонувала мама. Вона розповіла мені про те, що до мого чоловіка зараз почала занадто часто заходити наша сусідка Таня. Жінка молода та видна. Говорить, мовляв, допомагає по господарству. Мама живе в тому ж будинку, тому про це дізналася.
І тоді я не витримала остаточно. Мене охопила тривога, що і моя сім’я розпалася, а я нічого не роблю.
Того ж дня я купила квитки додому. Завтра їдемо разом із донькою. Подруга каже, що я збожеволіла, але я не можу по-іншому.
Я нікому нічого не сказала, просто повертаюся додому, а там будь що буде. Чи правильно я роблю?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.