Ну от така ситуація склалася неприємна. Ми-то знайдемо житло. Але прикро. Спочатку мені і дітям навіть подобалося. Коли сталося вторгнення, ми переїхали до свекрухи з центра Харкова. А мама чоловіка живе у приватному будинку в селищі не далеко, але у них спокійніше. І ось свекруха нас попросила переїхати з її квартири на окреме житло!
І чому виник конфлікт? Бо я сказала, що мої діти так щодня їсти не будуть. Сил вже нема, це триває більше року! Ну а от вчора я пішла і приготувала сніданок сама. Олександрі Петрівні, щоб не вдаватися у подробиці, дуже не сподобалося моє «самоуправство» на її кухні.
Мій чоловік Олег пішов захищати Україну, а мені з двома дітками 5 і 9 років, сином і донечкою, довелося тимчасово переїхати з Харкова в селище до свекрухи. Олександра Петрівна після того, як овдовіла кілька років тому, живе сама в доволі просторому будинку, Міста вдосталь.
Отже, переїхали ми. Спочатку мені і дітям навіть подобалося: свій будинок, двір, город і садок. Вся їжа майже домашня, м’ясо, молочні продукти, яйця, овочі-фрукти. Краса! Ми допомагаємо Лесі Петрівні і їмо все домашнє – краса просто!
Я з перших днів допомагала мамі Олега у всьому по господарству, намагалася встигати і свою віддалену роботу з ноутбука виконувати, і прибирати, працювати на землі і в садку, курей-качок годувати.
Дітям теж таке життя більш-менш підійшло, навіть до гаджетів стали більш байдужими, адже як потепліло – весь час на вулиці, друзі у них тут з’явилися з місцевих діток. Словом, життя як життя ми маємо, дуже навіть спокійне і мирне, на скільки це зараз можливо.
Молимося за нашого тата, чекаємо. Я працюю, тому даю непогану суму грошей Лесі Петрівні на комунальні.
Але є в нашому побуті і нюанси. Наприклад. Мої кулінарні здібності мама чоловіка забракувала одразу. Ну яка, мовляв, вівсянка чи суп без засмажки? Це, на її думку, нікуди не годиться.
Але справжні випробування почалися, коли три місяці тому тому свекруха звільнися з роботи, пішла на пенсію. Тепер вона мене до кухні просто не пускає! Взяла на себе готування і сніданків, і обідів, і вечерь.
Уявіть: шоста ранку, ми ще спимо, а в кухні вже вирує життя. Все торохтить і грюкає. Але то таке, вона тут господиня.
Воно б то й нічого, мені часу вільнішого більше для роботи і дітей, якби не одне «але». Справа в тому, що переважну більшість харчових звичок Олександри Петрівни я, м’яко кажучи, не розділяю.
На сніданок вона запросто смажить на всіх яєчню зі шкварками чи зготує картопляне пюре з сардельками чи котлетами, макарони з фаршем. Ну а якщо на швидку руку – то це бутерброди зі смаженою вареною ковбасою, наприклад. Як вам?
А вже на «десерт» сніданку можуть бути ліниві вареники чи сирники, молоко, сметана, оладки. А нам би самого цього вистачило на снідання, ну правда!
Я їй вдячна, звісно, за турботу, але це трохи перебір, їй зайва морока, а нам так багато не треба. Та коли відмовляємося чи недоїдаємо – образа, бурчання. що не цінуємо її зусилля й старання.
Обіди у свекрухи теж нівроку. На перше – грибні ситні юшки, наваристі борщі або солянки, на друге – тушкована чи смажена картопля або каші з якимись м’ясними чи рибними стравами. Сало, білий хліб, пельмені.
А ми звикли обідати якоюсь однією стравою – першим або другим, тим паче, цього цілком достатньо, якщо страви такі ситні.
А коли продукти чи страви пропадають, Леся Петрівна говорить, що це ми винуваті, адже нічого не їмо. Та розумієте, мені важливе здоров’я дітей і моє власне, наші вага і самопочуття. Якщо я їм на сніданок смажену ковбасу, мені потім цілий день не добре, не кажу вже про дітей.
Я їй багато разів намагалася пояснити, що їжі для нас треба менше, що не треба так багато готувати, а краще прогулятися чи відпочити, попрацювати в садку чи на грядках. Але мама чоловіка і слухати не хоче, каже, що я хочу з дітей чахликів виростити.
Вчора я не витримала, і поки свекруха вийшла годувати свою птицю, я пішла і швиденько і приготувала сніданок сама: накидала у кисломолочний сир ягід, трохи меду додала, налила по склянці молока і покликала дітей.
Лесі Петрівні, щоб не вдаватися у подробиці, дуже не сподобалося моє «самоуправство». Та на стільки, що виник конфлікт.
Я сказала, що бажає вона того, чи ні, а мої діти за її меню щодня харчуватися не будуть. На що я почула у відповідь, що в такому разі ми маємо переїхати від неї, куди нам заманеться, раз не цінуємо її зусиль. А я взагалі не господиня і непідходяща дружина для Олега. Ось так.
Словом, ми то знайдемо житло. Але прикро вийшло. і що робити? чоловіку я про це все взагалі ще нічого не розповіла, бо не знаю як. Та переживаю, що мама йому все раніше мене піднесе, от тільки як? Як їй самій вигідно?
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.