Коли сусідка натякнула мені, що Олег “бігає” до Гальки з шостого поверху, я не повірила, та за деякий час ми з нею зустрілися віч-на-віч на сходовому майданчику. – Ми зустрічаємось вже пів року. Ти для Олега ніхто, ви ж навіть не розписані. Я не збираюсь здаватися, і в мене є “козир”, я, на відміну від тебе, зможу подарувати йому сина. – В моїх очах потемніло. – А знаєш, ти права!
Я з Олегом живу разом девять років, але до РАЦСу ми так і не дійшли, бо все відкладали цю справу на інший час. Спочатку мріяли про шикарне весілля, але фінансів у нас не було, потім з’їхалися і стали жити удвох. Зрозумівши, що весілля це необов’язкова процедура, і не така вже потрібна нам річ, ми вирішили не витрачати на неї гроші.
Я планувала, поставити штамп в паспорті тоді, коли буду при надії, щоб у нас всіх було одне прізвище, але у Бога були інші плани, що робити я не розуміла.
Мені тридцять п’ять, Олег на три роки старший за мене, тому шансів стати батьками було все менше. Мені було дуже важко, чоловік мене звичайно підтримував, але я сама замучилася їздити по лікарнях, проходити довгі обстеження і чекати якогось чуда.
Я завжди вважала, що Олег буде вірний мені до кінця своїх днів, і подумати не могла про те, що він може мені зраджувати. Але це сталося, і я була до цього не готова. Приблизно рік тому, в нашому будинку з’явилася нова співмешканка, якій було близько тридцяти років, і вона на мою суб’єктивну думку була дуже красива.
Проживала вона поверхом нижче. І я б не здогадалася про те, що вона руйнує наше з чоловіком сімейне щастя, якщо б інша сусідка не розказала мені про те, що ця дівчина регулярно впускала мого Олега до себе в квартиру. На мої звинувачення чоловік сказав, що всього лише допомагав їй полагодити кран…
Приводів вірити йому у мене не було, тому просто вирішила поспостерігати за Олегом і його потенційною “дівкою”, і через час мої побоювання підтвердилися. Я була в повному здивуванні й не знала, що робити. Звичайно я можу з ним порвати і вигнати з дому, але самотньою до кінця своїх днів бути не хочу. Нещодавно, зовсім випадково зустрілася з нею віч-на-віч, і Галина, так звати цю “дівку”, почала вести зі мною розмову.
Каже, мовляв у мене з твоїм чоловіком все серйозно, зустрічаємося ми вже пів року, і тобі я Олега не віддам. Сказала, що я вже не молода і не здатна подарувати йому таку омріяну дитину, а вона це зробити в змозі. Я стояла і слухала її, і не могла повірити, що це правда. Ледве стримуючи сльози я втекла додому.
Після цього діалогу, я весь день просиділа роздумуючи. Але ж вона права, я нічого не можу зробити для свого Олега. Дитинку подарувати не можу, і все, що я роблю зараз, це заважаю його можливості стати щасливим і здобути повну сім’ю.
З іншого боку я розуміла, що мене таку, ніхто більше заміж не візьме, і відпустивши чоловіка я сама залишуся без коханої людини. Але чи потрібен мені такий чоловік, який мене не любить.
Остаточно заплутавшись у своїх думках, я вже кілька днів налаштовуюся на розмову з чоловіком, або чекаю, що сам про все розповість і піде з мого життя. Для себе вирішила, що тримати його не буду, хай вже без мене живе.
Так склалося, і цього я не уникну, але все одно мені якось дуже важко, а в душі я сподіваюся, що Олег все ж одумається і повернеться до мене.
Як не крути, а ми стільки років прожили разом…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
