Коли свекор заговорив про онуків, мені було цікаво побачити реакцію Роми. – Тату, ну які діти? Ми ще зовсім молоді. А як надумає Галька тебе послухатись, то піде вона з ними жити до мами, їй в селі якраз допомога потрібна. – Коли не стало спершу моєї мами, а згодом і батька, мені було 44. Мамою я так і не стала. І лише коли ми з сестрою ділили спадщину, я дещо задумала.
Я була тоді молода, двадцяти не було. І я нічого до кінця не розуміла. Поїхала від батьків до обласного центру, вирішила стати продавцем та навчалася в училищі. У тому самому місті я знайшла собі хлопця Рому.
Доводилося тинятися по орендованому житлу, побут був скромним. Меблі тільки звичайні і необхідні, без чого не можна обійтися. Чоловік іноді жартував:
– Незабаром доведеться по світу йти.
Тільки це було не смішно. Ми намагалися заробляти, але, як відомо, манни небесної дуже складно дочекатися.
Через 5 років ми назбирали грошей, щоб відгуляти весілля, Роман вже влаштувався працювати. Став зварювальником. А я пішла у взуттєвий магазин продавцем. Оплату отримували за свою працю невелику. Через рік після одруження у сім’ї заговорили про онуків.
– Ви, молодь, багато чого разом пережили, може настав час і про малюків подумати? — говорив мій свекор.
– Ну ви про що, тату! Для чого нам таким молодим ці пелюшки? А якщо послухає вас, тоді відправлю в село до своєї мами. Буде там їй помічницею.
Якщо чесно, тоді я була дуже здивована. Це було справжньою несподіванкою. Я не думала, що Роман так думає. Я ж його люблю, а він…
З одного боку, пожартував невдало, але осад залишився. Дитини він не хотів, казав, що хочеться ще самому трохи пожити. Мені це не подобалося, але йти проти його волі не хотіла.
І ось мені вже 44, а дітей як не було, так і нема. Хоча я проходила рідні обстеження, але все безрезультатно.
Пішла з життя спершу моя мама, за пару місяців і тато. Я тоді вирішила поділити майно через суд із сестрою, а потім вона віддасть мені гроші.
З великою сумою грошей на руках я зважилася на допомогу спеціалістів. Все було чудово, я готувалася стати матір’ю. Привела на світ двійнят у 45 років. В результаті чоловік відправив мене, як і обіцяв, до села. До своєї матері. Це було зовсім глухе село. І навіть для життя воно не призначене. А куди ще мені було податися? Квартира, в якій ми жили, дісталась Роману від бабусі. Він там навіть не думав мене прописувати. Виходить, що йти більше нема куди.
Роман так і не захотів дітей, тож подав на розлучення. Обіцяв допомагати грошима, але діти його дратують, і він із ними жити не хоче.
З того часу я виховую дітей одна. Веду своє господарство, а колишній чоловік відвідує нас один раз на місяць. Усього на дві години. Вручає дівчаткам подарунки дешеві, шепочеться зі своєю матір’ю і знову повертається до своєї квартири. Маю двох чудових доньок, яким уже по два роки та вже завела стосунки з місцевим трактористом Андрієм.
Живу своїм життям і не зневіряюся.
Фото ілюстративне
