fbpx
життєві історії
Коли свекруха не подзвонила наступного дня, ми взяли дітей і поїхали до неї. Тут вже і мене охопила тривога, я картала себе за те, що відмовила чоловіка їхати напередодні. В голові малювалися картини, одна cтрaшнiша за іншу. До свекрухи я приїхала в стані, досить близькому до істеpики

Світлана Юріївна не дзвонила нам два дні на тому тижні. Мало того, вона ще й не брала слухавку. Що було дуже дивно. З тих пір, як свекруха стала володаркою свого першого мобільного телефону, дзвонила вона кожен день. За матеріалами

Світлана Юріївна недавно вийшла на пенсію, її попросили звільнити дорогу молодому фахівцеві, а на роботі мама чоловіка і так затрималася на зайві кілька років. А працювала вона, щоб нас годувати, з її слів. Хоча її ніхто про це не просив.

Ми не їмо те, що вона нам привозить. Кілька кілограм гороху, купу незнайомих мені круп, молочко оселедця – три-чотири баночки, кільки в томаті – ще більше. Господарське мило, найдешевший порошок для ручного прання, «одноразовий» посуд з магазину, де все за однією ціною. Більшість інших продуктів – чай, печиво і йогурти – звідти ж.

А ми все це не їмо. З грошима у нас все добре, намагаємося дотримуватися правильного харчування. І гроші, які свекруха витрачає нам на свою допомогу, вона викидає на вітер. Мільйон разів було сказано, що нам нічого тягати не потрібно. Але вона все робить по своєму, адже їй видніше, ніж мені годувати мою сім’ю.

Перші роки ми з чоловіком ще намагалися боротися, а потім плюнули на цю справу. Раз Світлані Юріївні подобається просто так витрачати свої гроші – то це її справа.

Щоденні дзвінки – традиція, в яку я не втручаюся. Навпаки, раз подзвонила, значить – жива-здорова і все у неї добре. Чоловік з нею розмовляє хвилин 20, сидячи на балконі. Потім обов’язкове передання привітів і повідомлення, що черговий баул вже зібрано.

Чоловікові – сорок, мені – двадцять дев’ять. І Світлана Юріївна дуже раділа, коли ми зійшлися.

– Правильно, що молоденьку знайшов, дітки здоровіші будуть!

І, так як я – молода, то дитя нерозумне. Вона і приносить по три карамельки на паличці – мені і дітям. Спочатку карамелька була одна – мені, а в міру збільшення кількості дітей в нашій родині, збільшувалася і кількість цукерок. Перший час мене це розчулювало, потім – дратувало, а зараз я просто змирилася. Адже, за великим рахунком, вона не бажає нам зла, а навпаки, хоче допомогти.

Світлана Юріївна – мила, з хорошим почуттям гумору. Я заміжня 8 років, і ми жодного разу не посварилися. Я вважаю, тому, що ніколи разом не жили.

І ось вона пропала. Вперше. Дзвонить вона зазвичай ближче до вечора, коли ми тільки приходимо додому з роботи, забираючи дітей з садка. І, на перший вечір відсутності дзвінка, чоловік мало не збожеволів. Я заспокоювала чоловіка, може, у неї справи? Або побачення? Адже всяке буває. Чоловік все поривався поїхати, перевірити – раптом що сталося? А я вважала це дурістю. Мама чоловіка здорова, пурхає, як метелик. Струнка, модна, виглядає набагато молодше свого віку. Та й що страшного могло статися за один вечір?

Коли вона не подзвонила наступного дня, ми взяли дітей і поїхали до Світлани Юріївни. Тут вже і мене охопила тривога, я картала себе за те, що відмовила чоловіка їхати напередодні. В голові малювалися картини, одна cтрaшнiша за іншу. До свекрухи я приїхала в стані, досить близькому до істеpики.

Все виявилося просто – мама чоловіка, в компанії своєї сусідки, пішла в дводенний запiй. На столі стояло кілька пляшoк вuна, під столом – ще п’ять штук, вже порожніх.

– Мама! Ти б хоч попередила, що дзвонити не будеш! – почав розорятися чоловік. – У мене мало iнфaркт не стався!

Читайте також:ЗА ДЕНЬ ДО ВІДПРАВЛЕННЯ В БУДИНОК МАЛЯТКА МАРК СИЛЬНО КРUЧАВ, АЛЕ МЕДПЕРСОНАЛ НА КРUКИ УВАГИ НЕ ЗВЕРТАВ. ДІТЕЙ БАГАТО, РУКИ ДО ВСІХ НЕ ДОХОДЯТЬ. ДО НОЧІ ДИТИНА ПЕРЕСТАЛА КРUЧАТИ І ЛИШЕ ТИХЕНЬКО ПОПИСКУВАЛА. БУЛА Б У НЬОГО МАМА, РАНІШЕ Б ПОМІТИЛА, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ЩОСЬ CТРAШНЕ

Далі послідувала лекція, що вона не зобов’язана перед нами відчитуватися, що нас ніхто не кликав, і що пішли ми геть. Що це її справа – дзвонити чи ні. І раз син так переживав, то міг би і вчора приїхати.

– Мабуть, з надією їхали, що квартира вам дістанеться! – ображено стиснула губу Світлана Юріївна.

Ми поїхали додому. Свекруха так більше і не дзвонила. Щотижневої «гуманітарної допомоги» теж не було. І сама вона знову трубку не бере. Я так думаю, що образилася, що відразу до неї не приїхали.

Чоловік купив квіти і улюблений торт матері, і поїхав до неї вже один, прощення просити. Та не пробачила. Подарунки не взяла, так і сказала – йди до своєї дружини.

Доросла жінка, а поводиться, як маленька. Важко було самій слухавку взяти? Адже ми дзвонили, раз 20, а то й більше. Або що, це була така перевірка – приїдуть до неї чи ні? Дурість якась. Та й хіба мало, може, у нас справи були? Чому вона подумала тільки про себе? Адже чоловік дійсно переживав, місця собі не знаходив. І дзвонив, наполегливо телефонував. Я прямо бачу, як Світлана Юріївна, з келuхом вuна в руці, дивиться на телефон, де висвічується номер мого чоловіка, і царствено киває сусідці

– Повинен приїхати!

А не приїхав – все, злoчин?

Фото ілюстративне, з відкритих джерел