Я одразу відчула щось нечисте в цьому «ідеальному» плані. Але чоловіка було не переконати. Як можна бути таким наївним?
Почалося все з того, що свекруха купила синові, тобто мого чоловіка, квартиру. Давно обіцяла, і нарешті отримала від неї ключі.
За місяць до цього вона сказала нам з’їжджати зі орендованої квартири, щоб не платити за зайвий місяць. Я просила чоловіка не сіпатися з місця, лишитися. Мало, що зірветься.
-Все буде нормально! – відповів чоловік.
Ми перевезли речі до свекра додому і поїхали на місяць відпочивати. Періодично мати чоловіка дзвонила і говорила, як просувається справа з купівлі квартири.
-Не боїшся, що твої батьки нас виселять рано чи пізно? – Іноді цікавилася я, коли в душу закрадався сумнів.
-Я знаю їх, вони так не вчинять, – заспокоював мене чоловік. А ось і вчинили.
Коли свекруха отримала ключі від нової квартири, ми вже приїхали додому. А точніше додому до батьків чоловіка. Там були всі наші речі. Залишилося лише переїхати. Але напередодні свекруха зібрала нас і сказала:
– Ми на сімейній раді вирішили, що квартиру нову здаватимемо. Нам не подобаються ваші стосунки між вами, – сказала вона, кивнувши на нас.
Я здивовано подивилася на чоловіка. А жінка продовжувала:
– Антон, ти виконуєш всі її капризи! Хто чоловік у вашій сім’ї? Ти чи вона?
Мене пересмикнуло. За час нашого шлюбу ми ніколи з чоловіком не сварилися. Всі рішення були спільними, а деякі з них приймав тільки чоловік. Як, наприклад, питання про переїзд. Але виявилося, що чоловік у нашій сім’ї — Я!
Звідки батьки чоловіка взяли цю інформацію? Жили ми окремо. Бачилися не часто. Загалом, із квартирою нас обдурили. На запитання, навіщо тоді треба було просити з’їжджати, вони не дають відповіді, а в моїй голові ніяк не може скластися пазл про сенс їх дій.
А найцікавіше? Це те, що мати чоловіка ухвалює всі рішення сама. Її чоловік сидить і мовчить, зрідка підтакуючи. А за спиною у нього зрад не порахувати. Свекруха чоловікові часто скаржилася. Вічно «подаю на розлучення», а за тиждень «все налагодилося». І так по колу.
Вже точно не ці люди повинні навчати нас сімейного життя. Квартиру чоловікові вони знову пообіцяли, але за рік. А поки що «випробувальний термін» для наших стосунків. Нібито, щоб жити у тій квартирі, ми повинні показати їм ідеальну родину.
Чоловік посварився з ним. Я просто перестала спілкуватися. Винайняти квартиру знову немає ні бажання, ні можливості. За ранній з’їзд із квартири ми втратили заставу. І знову віддавати за два місяці та ріелтору ми не в змозі. А знімати без договору небезпечно, у нас дитина. Не хочу ризикувати. Ми вирішили переїхати до іншого міста.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
