Коли тітка Валя приходить в гості, я завжди відчуваю почуття сорому за повну відсутність родинних почуттів і глухе роздратування. А приходить вона часто…
***
Як так сталося? Моя матуся зірок з неба не хапала, але примудрилася вискочити заміж за бравого полковника з прямо-таки гусарським прізвищем, і вирости в огрядну генеральшу. З усіма пільгами, що додаються, великим достатком і здоровими поглядами на життя.
Її ж рідна сестра Валя блискуче вчилася і раптом «цілком передбачувано» після заміжжя стала Валентиною Тупіциною. Тупіцин любив свободу в будь-яких проявах: від відповідальності, від роботи, розуму, грошей і батьківських почуттів до не дуже розумного сина Сергія Тупіцина.
Здавалося б, кожному своє – де народився, там і згодився. Але все дитинство і юність гнітюче простий Сергій провів в моїй компанії: на дачі, на морі, в літньому таборі – двоюрідний братик всюди за мною тінню. Я шаленіла, але проти волі своєї суворої матусі не сміла йти. А вона до племінника і простодушної сестриці мала ось прямо материнські почуття. Не з жалю, не з родинних почуттів, а щиро любила.
– Ти, Любо, дуже сувора у мене, – дорікала матінка за моє прохолодне ставлення до рідних, – але ж в житті є і просто любов. Валя у нас простодушна, невигадлива. Все на поверхні, все на долоні. Якщо що з нами трапиться, вони ж з Сергійком на собі з вогню витягнуть. Ти лагіднішою, доню, добрішою будь.
Про чоловіка і батька Тупіцина на той час говорили тільки в минулому часі: нестримна тяга до далеких далей повела його десь геть з сім’ї…
* * *
Найгірше те, що тітка Валя любила мене сліпо, не розмірковуючи, до нестями. Від цього ставало гірко і неприємно на душі. Кажу ж, була б вона склочною тіткою, я б відчувала себе чудово: моя неприязнь обгрунтована, за що картати себе і бурчати на матір? Але тітка була чи то з блаженних, то чи зі святих. Сліпа в любові, не знаюча сумнівів…
Збираюся ввечері на дискотеку, вже з фіолетовими полуколами на повіках, в міні і з декольте, а тут дзвінок у двері. На порозі наша бідова Валя з якимось пакунком.
– Любочко, – ласкаво так, як вміють лише по-справжньому добрі люди, – я тут сирничків, оладків напекла, сонечко. Он яка худа, зовсім вас заганяли в цих інститутах. Їж, а я тобі про Сергія розповім. Знаєш, Любочко, дівчину приводив знайомити. Дай бог, склалося б у них. Тебе ось заміж видамо, і все, на той світ можна, щоб не заважати вам. Люди похилого віку вони ж нестерпними бувають, чого молодим життя псувати…
Вона тече струмочком, міркує і філософствує, а я їм сирник і тихо все непереношу, ледве тримаюся. На диско не потраплю, до братика Сергія мені байдуже… Але якщо я перерву тітку, мати мене потім все життя цими сирниками і оладками картати буде. Господи, за що? Свята простота, і але ж не з корисливих мотивів, а тому що любить і скучила.
* * *
На власному весіллі я найбільше хвилювалася, що тітка Валя і братик викинуть фортель. Не дарма переживала. Генеральські донечки, як оце я, не виходять заміж за простолюдинів – ясно як білий день. Але на весілля прийнято запрошувати всю рідню. До того ж не забуваємо, що у мене сувора матуся з дикою любов’ю до родичів.
* * *
Коли ми з новоспеченим чоловіком йшли на коло вальсу, тітка Валя раптом зайшлася плачем. Тоненько так, з підвиванням. Всі здивовано переглянулися, зупинили музику. Мій батько схопився зі стільця, свекор схопився за серце. А вона плакала від надлишку почуттів, від того, що за мене тепер можна не турбуватися…
– Ти її не ображай, соколе, – цілі півгодини вона хапала мого Женьку за рукав. – Вона ж у ласці виросла, не лякана. Один раз тільки мати її лозиною її, коли вона на дачі загубилася. Мати ж перехвилювалася, темінь на дворі, а її ніде немає. Я вуха Сергійкові надерла – куди дивився? Чому сестричку не вгледів? Хлопчина реве, батько заспокійливе склянками п’є, у матері руки-ноги тремтять, я всю округу оббігала – немає дівки нашої!.. Коли вже зібралися в міліцію бігти, глядь – іде наша лебідь біла! Задоволена, халатик на ній білий, але чомусь в червоних плямах. Ми трохи разом не посивіли. А вона залізла в сусідський малинник і ну бенкетувати!.. І не помітила, як стемніло. Дівча і сама злякалася, сльози ріками… Загалом, не ображай її, в ласці вона зростала.
Не встиг мій Женька оговтатися від її оповіді, тут підлетів Сергійко-братик.
– Жень, а підемо на риболовлю? Ось їй-богу, такі рибні місця знаю! Одному тобі скажу як братові, як єдиному тепер навіки братові! Я тобі таку вудку зроблю!..
А Женька вже і справді хитається. Від хвилювань в день весілля, від почутого, від випитого і з’їденого, від втоми! А тут дивна людина в дивному одязі, ледь не в картузі і чоботях, і клянеться любити його як рідного брата. На все життя. Але якщо Женька образить його сеструню улюблену, то краще не треба…
Ось такі вони, родичі на прізвище Тупіцині. І весілля моє на початку 90-х було незабутнім завдяки їм.
* * *
Настя народилася тільки в дев’яносто сьомому. Я вже зневірилася народити, Женька ходив похмуріший хмари. Та й родичі втомлювали запитання про спадкоємця.
Тьотя Валя запросто приходила вечорами, вічно приносила якісь корінці і трави, які належало то заварити і самій пити, то під ліжко подружнє покласти, то чоловікові в чай додавати – для якнайшвидшого результату. То вона їздила на останні гроші в якесь місто поставити якусь свічку і привезти шматочок святині, «щоб дитинка скоріше завелася».
Вона дійсно вірила, вона любила. І цією любов’ю доводила до відчаю.
«З вогню на плечах винесуть? – зло думала я, згадуючи материнські настанови. – Так вони в вогонь заженуть цієї своєю любов’ю. Я лишитися без дитини боюся, а вона зводить з розуму цими корінцями безглуздими».
Поки носила дитину, я набрала 15 зайвих кілограмів завдяки щоденним тітчиним сирникам. Жувала тісто з сиром і шкодувала, що нема про кого їй піклуватися, немає онуків. Дивний характер Сергія Тупіцина швидко виявляли, тому побудувати особисте щастя йому не вдавалося.
Ледве принесли Настю додому, з’явилися найдорожчі родичі з поздоровленнями і подарунками.
Тітка, неможливо горда, презентувала костюм. Неймовірний дитячий комбінезон кислотно-рожевого кольору, з найчистішої синтетики. Явно куплений у вихідців з Азії, які заполонили всі ринки. Я дивилася на подарунок і розуміла, що більшого, ніж ця рожева нісенітниця, вона не могла собі дозволити зі свого мізерного доходу. І все одно злилася. Вже краще дешеву пустушку, ніж це. А новоспечений двоюрідний дядько Сергій Тупіцин подарував ляльку. Навіть говорити не хочу.
…Увечері ми з мамою купали дитину. Настуня вовтузила ніжками у воді, а її бабуся сяяла від щастя. Навіщо я зіпсувала цей момент?
– Мамо, ти бачила, який непотріб наша Валя принесла? Вже краще з чахлою квіткою, ніж з цим…
І тут же радість в материнських очах померкла.
– Не дай бог тобі, Любо, оцінити колись красу і значущість цих костюмчиків. Давай рушник, досить їй бовтатися.
Ось так. Жорстко і з натиском.
* * *
Не знаю, коли все пішло шкереберть. Спочатку не стало батька, потім мами. Я раптом відчула, що осиротіла.
Кому ми потрібні з донькою? Чоловікові і батькові. Ех, дочки генералів ніколи не виходять за простолюдинів. І дарма. Надійніше.
Наш тато повертався пізно ввечері, проходив у вітальню і падав спати. Стомився, годувальник. На якихось дивовижних роботах. Грошей виділяв мізер, в акурат на памперси і дитяче харчування. Господи, банальна і кожен раз така важка для будь-якої жінки історія…
***
Всі спорожніло і стало не миле. Подруг я не нажила, та й ні до чого вони.
Ніяка подруга не стане, як тітка Валя тискати твого малюка в обіймах, примовляючи милу нісенітницю: «Ти ж моя гарнесенька! Ти ж моя рожевенька булочка!» Не стане підкидати малечу, яка щасливо регоче, вгору, а потім: «Любо, ти посидь відпочинь, втомилася. мабуть, з маленькою. А я їй яблучко потру, не треба хімію в банках купувати.
А щасливий двоюрідний дядько в цей час шукає на антресолі своій дитячий велосипедик «Гном 3»…
А потім Настя спала, ми сиділи на кухні, Сергій чинно пив з чарочки винце, я їла суп. Простенька юшка з доступних продуктів – помаранчеві кружальця моркви, скибочки картоплі, м’ясця небагато. Але в один момент юшка раптом стала комом, нестерпно солоною грудкою в горлі.
– Ти не турбуйся, Любочко. Хоч матері з батьком немає, так ми вам допоможемо. Свої ж, рідненькі. У мене пенсію додали, Сергій підробляє, взуття ремонтує. Виростимо!
Наталя Гребньова
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
