fbpx
життєві історії
Коли ці бабульки вийшли з під’їзду і попрямували до лавочки, на якій сиділи хлопці, я була не далеко, прогулюючись з коляскою. Вони з вигуками на них накинулись. – Не вихована яка тепер молодь. Де ми колись могли собі дозволити зі старшими так розмовляти! – На шум з будинку вийшла мама Матвія. Та поговоривши декілька хвилин, сама отримала. – Ох, ти ще будеш з ним мати!

Сьогоднішня моя історія про сусідів. І де тільки ці бабульки беруться!

Коли ці бабульки вийшли з під’їзду і попрямували до лавочки, на якій сиділи хлопці, я була не далеко, прогулюючись з коляскою. Вони з вигуками на них накинулись. – Не вихована яка тепер молодь. Де ми колись могли собі дозволити зі старшими так розмовляти! – На шум з будинку вийшла мама Матвія. Та поговоривши декілька хвилин, сама отримала. – Ох, ти ще будеш з ним мати!

У сусідньому під’їзді живе хлопець, Матвій, 13 років. До нього прийшли друзі, годині о третій (була неділя). Сиділи вони на лавці біля під’їзду, втупившись у телефони і щось зрідка кажучи один одному.

Вони не шуміли, вели себе спокійно, поганих слів я теж не чула (недалеко гуляла з сином і все прекрасно бачила і чула). Поруч акуратно стояла пара велосипедів. Хлопців було троє.

Приблизно через годину стали виходити з цього під’їзду бабки (їх четверо, вони щовечора в один і той же час сидять тут). Матвій з друзями привіталися. Бабки подивилися на пацанів, і одна видала: “Пішли геть звідси!” Хлопці посунулися і сіли ближче один до одного.

Друга лавочка навпроти була абсолютно порожньою. Бабки почали проганяти хлопців, при чому в виразах вони не соромилися. Один з хлопців зауважив, що сусідня лавочка вільна, і можна сісти на неї. Що тут почалося!

Бабки підняли крик, про те які діти не виховані пішли, куди дивляться їхні батьки. Що в їх час, в СРСР, молодь і слова поперек не могла сказати старшим, тому що вони поважали дорослих, були виховані, і взагалі, хлопці повинні встати і поступитися місцем старшим, тому що молодь повинна!

Одна з бабок штовхнула велосипед паличкою зі словами: “понаставляли, пройти ніде, зовсім знахабніли”.

На шум вийшла мама Матвія, вона привітатися не встигла, як бабки відразу стали їй вимовляти щодо сина і його друзів: які вони хами і нахаби, що ніякої поваги не виявляють до старших, що і погані слова говорять, і звичайно вони не здивуються, що за кутом в кущах Матвій з друзями ще щось робить.

І що Ані треба вплинути на сина, поки зовсім від рук не відбився. Аня їм відповіла, що зі своєю дитиною вона розбереться сама. Почалася знову лайка. Аня не йшла на поводу у бабок, чим дуже їх розлютила…

Я підійшла і запропонувала пересісти хлопцям на лавочки біля нашого під’їзду, там нікого не було. Аня погодилася зі словами: “Краще таких не чіпати”. Бабки тут почали висловлюватися з приводу виховання самої Ані, її батьків і т.д.

А Аня, не дивлячись, на істерику сусідів, пішла додому. Матвій з хлопцями сіли на лавочку біля нашого під’їзду. А бабки, сівши на обидві лавочки один на проти одного, ще довго не могли заспокоїться…

Знаю всіх чотирьох бабок добре, але в даній ситуації навіть не хочеться їх називати по імені та по батькові, тому що вели вони себе саме як “бабки”. Гаразд би хлопці шуміли, хуліганили, кричали, тоді б я зрозуміла обурення сусідів, але хлопчаки поводилися чемно і спокійно.

Невже через лавочку треба було піднімати такий скандал? Вони і самі могли піти до сусіднього під’їзду і сісти там, якщо їм місця було мало. А може характер не дозволяв залишити хлопців в спокої?

Що скажете?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page