Коли у нас на Херсонщині стало неспокійно, вирішила з дітьми поїхати до подруги, Галина сама мене запросила в Луцьк. Якби ж я знала, чим це обернеться! Яке ж на мене чекало розчарування!
хили ми у селищі біля моря на Херсонщині. Через постійні сирени та звуки вибухів діти стали сильно переживати, погано спали ночами. Тоді я вирішила, що потрібно все ж переїхати в місце спокійніше.
За кордон їхати було страшно. У мене там нікого немає, зірватись із двома дітьми в невідомість не так просто.
Тому вирішила поїхати до подруги в Луцьк, Галина сама нас запросила.
Мені здавалося, що на заході спокійніше. Та й мали ми, де пожити. Вони із чоловіком живуть у трикімнатній квартирі, вільна кімнатка для нас знайдеться. Я їй написала, вона відповіла, що чекає на нас. Ми із Галею знайомі ще з дитинства, я була впевнена, що вона не відмовить у допомозі.
Я зібрала наші речі, взяла трохи продуктів та грошей. Ми не планували переїжджати назовсім до неї, хотіли лише трохи пожити у відносному спокої і визначитися. як бути далі. Діти відпочили б морально, та й я з ними.
Взявши свої скромні сумки, ми вирушили до Луцька черех столицю. Так сталося, що приїхали з самого ранку. Їхати далеко, я взяла квитки на нічний поїзд.
Десь о 7-й ранку ми вже стояли у Галини на порозі. Вона відчинила двері заспана. Декілька хвилин дивилася на нас, щось пробурчала і запросила до будинку.
Вона сказала нам іти на кухню. Ми втомилися з дороги, так хотілося трохи відпочити. Однак Галя мала інші плани. Вона прийшла на кухню за кілька хвилин і простягла мені складений удвічі листок.
На ньому був номер телефону. Я не зрозуміла, що це, тому одразу перепитала. Галина тяжко зітхнула і сказала, що це номер волонтерів, які допомагають із житлом. Вона навіть зателефонувала їм і попередила про нас.
Якщо чесно, я трохи здивувалася. Це вона так бачить допомогу подрузі? Після цього Галя сказала, щоб ми вже йшли, щоби встигли влаштуватися. Та й їй ще хочеться поспати.
Мені хотілося щось сказати, але з подиву у мене навіть слів не знайшлося. Я взяла сонних, голодних дітей і повела геть.
Ми пішли до найближчого кафе, я їх нагодувала. Потім посиділа, подумала та вирішила їхати у Тернопіль, де осіла моя двоюрідна сестра з родиною. Волонтерам дзвонити було незручно, адже в мене є гроші, іншим потрібніше. Залишитися в місті на пару днів було дорого, тому в той же день поїхали в Тернопіль.
Не чекала такого від подруги, звичайно. Вона стільки разів до нас приїжджала, завжди була бажаною гостею.
А коли нам знадобилася допомога, то он як сталося. Якщо не хотіла нас бачити, то могла просто сказати, не запрошувати. Тільки дарма дітей виснажила. Спілкуватися з наю тепер ніякого бажання, хоч Галя іноді пише, цікавиться, як у нас справи.
Як? Орендуємо квартиру в Тернополі, бо повертатися нікуди. Працюю репетитором з англійської. Звикаємо до думки, що додому навряд чи вдасться повернутися, принаймні скоро.
Тернопіль чудове місто, ми йому вдячні. Луцьк, напевне, теж, але ми того відчути просто не встигли.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
