Коли у нас народилася перша дитина, моя дружина Василина з усім справлялася, продовжувала працювати віддалено. Я був задоволений: вдома прибрано, одяг ідеально випрасований, а домашня свіжоприготована їжа завжди на столі.
Тільки ось ситуація різко змінилася, коли дружина народила другу дитину. Точніше, одразу двох дітей. Ми не планували трьох дітей. Але подітися було нікуди: “На все воля Божа!”
Двоє маленьких дітей на руках і дочка-першокласниця, гора домашніх завдань та робота, від якої Василина не відмовлялася. Приблизно так виглядало життя моєї дружини. З рук у неї почало валитися абсолютно все.
То каша пригорить на плиті, то молоко втече, то праску забуде вимкнути і зіпсує чергову мою сорочку.
Тоді я й наполіг на тому, щоб Василина відмовилася від роботи, поки діти не підростуть: «Васю, ти не справляєшся! Подивися лише, на що перетворилася наша квартира. Сміттєзвалище! Ти коли прибереш нарешті?»
Звичайно, я все частіше критикував дружину. Я заробляв гроші, забезпечував родину, а вона не могла дати ладу оселі й дітям.
Це сталося, коли вся наша родина святкувала мій День народження. Кругла дата – 40 років. Василина наготувала їжі на цілу роту і прибрала всю квартиру до блиску. Коли гості розійшлися, дружина почала прибирати, а потім пішла укладати дітей спати.
Тільки-но молодші заснули, я сказав дружині, що теж чекаю її турботи і уваги.
А вона мені:
– Замовчи зараз же! Я укладаю дітей спати, ти зараз розбудиш їх!
Такий поворот мене не влаштував і я зажадав від неї вибачення:
– Ти що собі дозволяєш? Ти зараз же переді мною вибачишся! Чи ти забула, хто в хату гроші приносить?
Василина хотіла мені заперечити, але від безсилля опустилася на підлогу. Після такого важкого дня жінка просто знепритомніла, адже вона, як потім виявилося, навіть не їла нічого з самого ранку.
Те, що сталося, привело мене до тями. Я відразу ж викликав швидку і поклав дружину на диван. У лікарні сказали, що вона настільки виснажена, що її додому відразу не відпустять. Їй потрібен відпочинок та допомога фахівців.
Коли я повернувся додому, щоби зібрати речі для дружини, я помітив на столі відкритий блокнот. Сторінку вздовж і впоперек було списано завданнями, які Василина мала зробити сьогодні. Я вчитувався в них, дивуючись тому, наскільки важлива буквально кожна хвилина часу.
«Господи, чому я так недооцінював те, що робить Вася? Їй навіть сісти ніколи!» – подумав я тієї миті. Я твердо вирішив, що зроблю усе можливе, щоб полегшити життя дружині. Але вже наступного дня я проспав, пропустивши і приготування сніданку, і підготовку старшої дочки до школи.
Благо теща приїхала на допомогу: прокинулася ні світ ні зоря і все зробила. Коли я з’явився на кухні, вона подивилася на мене багатозначно і сказала:
«Знаєш, зятю, мій чоловік був таким самим, як і ти. Думав, що бути домогосподаркою – це обов’язок кожної жінки. З роками він зрозумів, що це справжнє покликання, тяжка праця, професія, якщо хочеш! Вірю, що і ти це зрозумієш колись».
«Я вже зрозумів, Ольго Дмитрівно, вже зрозумів», – прошепотів я. І одразу з квітами поїхав до лікарні просити у дружини вибачення.
На щастя моя Василинка вибачила. Вона вже вдома, і тепер її життя зовсім інше. Вона ходить на йогу і в басейн, прибираємо ми разом, а я навчився мити посуд і вкладати спати дітей.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.