fbpx
життєві історії
Коли в домофон подзвонили, і не раз, я була розлючена: Даринка тільки пів годинки, як заснула. Я так хотіла, щоб коли прийдуть ці рідкісні гості, вона була в гарному гуморі. Моя сестра Ліза, як тільки зайшла в квартиру, стала командувати:  Принеси тапки! Де рушник? А потім ще краще почалося. – Як ти свою Даринку виховуєш? Їй вже рочок. Вона має сісти в куточку і гратися, а не проситися весь час на ручки!

Коли в домофон подзвонили, і не раз, я була розлючена: Даринка тільки пів годинки, як заснула. Я так хотіла, щоб коли прийдуть ці рідкісні гості, вона була в гарному гуморі. Моя сестра Ліза, як тільки зайшла в квартиру, стала командувати:  Принеси тапки! Де рушник? А потім ще краще почалося. – Як ти свою Даринку виховуєш? Їй вже рочок. Вона має сісти в куточку і гратися, а не проситися весь час на ручки!

– Чому Даринка плаче? Я можу з нею посидіти, поки ти готуєш на кухні. – дивувалася моя старша сестра.

А в цей час моя однорічна донечка піднімала до мене ручки і плакала. Вона не захоче, щоб з нею сиділа незнайома тітка, яку бачить вперше.

У нас з Лізою різниця в 14 років. Бачимося ми рідко. І в цей раз вона вирішила приїхати до мене в гості, але не одна, а зі своєю дорослою донькою. Я з нетерпінням їх чекала. Поклала свою Дарину спати, а сама стала готувати частування.

Тут зацвірінькав дзвінок домофону, хоч я попередила сестру, щоб телефонувала. Моя крихітка прокинулась. Довелося взяти її на руки і йти зустрічати гостей. А в домофон дзвонили вже вдруге. Поки відкривала двері, почула незадоволене бурчання старшої сестри:

– Ось це ви чекаєте гостей і так довго возитеся!

Коли вони увійшли, Ліза поцікавилася:

– Ще й обніматися будемо?

– Обов’язково, – відповіла я і однією рукою обняла сестру.

– Ну хто так обіймається? Не можеш хоч на хвилину залишити свою принцесу?

З боку сестри це виглядало як жартівливе зауваження, але мені стало неприємно.

А потім включився командний тон:

– Подай вішалку! Принеси нам тапочки! А де рушник для рук?

– Все є, але не все відразу!

– Так, давай-но сюди свою принцесу.

– Вона відразу до незнайомої людини на руки не піде.

– Ох і виховали!

У таких інтонаціях ми жили кілька днів. Мені повідомили, що я надто розпестила свою Даринку. Мене терміново потрібно вчити, як виховувати дітей.

Ліза дивувалася, чому однорічна дитина не в змозі сама погратися, поки я зайнята вечерею. У неї діти постійно перебували в манежі і нікому не заважали. Моїй доньці весь час щось потрібно і з нею незручно гуляти по місту і ходити по магазинам. Зате у Лізи діти могли кілька годин сидіти в колясці і не вередували. Сестра зробила висновок, що моя дочка дика і не хоче спілкуватися навіть з рідною тіткою. А у неї діти могли навіть переночувати з сусідкою, якщо сестрі потрібно було їх залишити.

Моя Даринка прокидається від будь-якого шуму, а її діти спали навіть під час весілля з гучною музикою і танцями. Моя дочка може заснути лише поруч зі мною. У сестри діти самі засипали в ліжечках. А ще, їй не сподобався мій невихований кіт! Він у себе вдома і не слухав її зауважень, а спав там, де йому подобається. До того ж він весь час крутився під ногами і лякав Лізу своєю несподіваною появою. На її думку, кіт повинен себе вести скромно і не заважати гостям.

У підсумку я не витримала і висловила сестрі все, що накопичилося:

– Дитина моя тобі не догодила, кіт не вихований, а я погана господиня.

Ліза була розгублена, але потім стала виправдовуватися і хотіла перевести все в жарт. Поговорили з нею по душам, поплакали і заспокоїлися.

Ось така у мене рідня. Скучно не буває…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!