Коли в мами з новим кавалером з’явилася спільна дочка Анна, мене віддали на виховання бабусі. Пам’ятаю, як кожного дня чекала, і всім розповідала, що мама ось-ось приїде і забере мене до себе. Та, на жаль, чи на щастя, цього не сталося. Коли не стало бабусі я була вже студенткою. Як виглядала мама я вже й забула. Та вона нагадала про себе, коли прийшов час “ділити” бабусине майно.
***
У мене є подруга дитинства, її звуть Ірина. Історію її життя я спостерігала з боку. Коли вона була зовсім ще маленькою, її батьки розлучилися.
Її мати в ті часи працювала прибиральницею, і не мала ніякої освіти. І раптом тьоті Іванці, матері Ірини, несказанно повезло.
На просту прибиральницю раптом звернув увагу підполковник.
Товста тітка Іванка з гордим виглядом прогулювалася під ручку з чоловіком в білому військовому кітелі. Пишалася мамою і шестирічна Іринка, розповідаючи, що тепер у мами чоловік – підполковник.
Незабаром тітка Іванка носила під серцем дитя від нового чоловіка і привела на світ другу дочку, яку назвала Анею. Ірина не дуже любила сестричку, бо молодшій дозволялося буквально все.
Старша не могла молодшій дати здачі, навіть коли вона того заслуговувала. Наприклад, коли Аня трохи підросла і повністю усвідомила свою безкарність, вона розкрутила шланг від пилососа і сильно поранила старшу сестру. Аню навіть за це не лаяли, а Ірині ніхто не співчував, крім її старенької бабусі.
Незручна дитина, від безперспективної людини, матері виявилася просто не потрібна. Ірина не вписувалася в нову сім’ю, де принцесою вважалася Аня, тому матір воліла залишити старшу дочку на піклування старенькій бабусі.
Ірина все чекала, коли її забере мама. Вона щодня розповідала подружкам у дворі і сусідам, що мама, як тільки влаштується на новому місці, так відразу її і забере.
І дійсно, так мати Ірину і не забрала з собою. Ірина з часом перестала радувати єхидних сусідів розповідями про майбутнє життя з мамою та новим татом.
Вона закінчила школу і продовжувала жити з бабусею. Мати її майже не провідувала, не знаю навіть, спромагалася вона висилати бабусі гроші, на утримання Іринки.
Йшли роки , бабуся пішла з життя, пішов з життя і Іванки чоловік-підполковник. Ірина і Аня вже були дорослими. Крім бабусиного будинку Ірині дісталася квартира від її біологічного батька.
Ось тут-то нарешті і з’явилася тітка Іванка, вона приїхала ділити спадщину зі старшою дочкою. І Ірина нарешті висловилася. Вона вилила все, що мучило її багато років.
Вона в очі висловила своїй матері, що думає про її вчинок. Вона пригадала, що мати не піклувалася ні про неї, ні про стареньку бабусю, на квартиру якої зараз намагається претендувати.
І безсоромна тітка Іванка відступилася. Засоромилася вона свого вчинку або просто не захотіла судитися – хто знає.
Зараз Ірина виховує сина. Виховує хлопчика одна, хто його батько вона нікому не каже. Знаю лише, що після народження дитини татусь ні разу не оголошувався.
Але якщо раптом моїй подрузі дитинства зустрінеться хороша людина, і вона вийде за нього заміж і народить йому дитину, то ніколи не кине свого сина. Він ніколи не стане для неї “незручною дитиною”, як вона свого часу стала такою непотрібною і незручною для власної матері.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
