Моя мама показала мені свого часу приклад любові до онуків, вона допомагала мені у всьому з нашими з чоловіком двома дітками.
Дочка наша старша вже вийшла заміж, у них з зятем двоє діток.
І я, як і моя мама свого часу, весь час, який тільки можу, присвячую онукам, допомагаю родині дочки. І гроші даємо їм, і онучат няньчимо з чоловіком. На всі свята стараємося дарувати дорогі подарунки, я багато гуляю з онуками, забираю меншого з дитсадка, зі старшою уроки роблю… Кожної вільної хвилини їду до дітей в інший район міста, щоб приділити їм увагу, допомогти.
У сватів же – інша “політика”. Женили вони сина – а він у них один – і, як кажуть, – умили руки. Спілкуються з онуками, коли тільки дочка з зятем їх самі про це попросять або привезуть малих. Подарунків я взагалі від них не бачу, окрім як на дні народження онуків. Зате свати собі ремонт зробили, на моря їздять щороку.
Не знаю, не розумію я такого.
А недавно бачилися зі свахою, так вона мені знаєте, що заявила?
Щоб я менше до дітей лізла, що вони самі скажуть, якщо їм моя допомога потрібна буде, що, мовляв, вони через моя увагу не можуть жити самостійним життям.
Я дуже образилася, бо це не справедливо. Якби я їм заважала, дочка й зять мені б сказали, хіба ні?
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!