Коли в наш будинок, та ще й на нашому поверсі, з’явилися нові сусіди, ми з Ольгою були раді. Поважні люди, приблизно нашого ж віку. Орися, жінка доволі скромна, одразу видно – господиня. Тільки ми одразу ж не помітили справжню її суть, вона “вилізла” неочікувано. Дружина боялася сказати “ні”, а я такого не потерплю. – І щоб ноги вашої в нашому домі не було.
Сусідка наша Орися ввічлива жінка, з одного боку це звичайно добре, приємно ж спілкуватися з такими людьми, але іноді буває занадто приємно.
З’явилася у неї звичка о шостій ранку приходити до нас в гості. Зазвичай ми з дружиною поспішаємо на роботу і готуємо сніданок.
-Доброго ранку, сусіди, – ласково і майже співаючи шепоче Орися.
– Доброго відповідаю я і Орися стрімко заходить в квартиру.
– Я вас хотіла попросити цибулину, супчик хотіла зварити. Кинулася, а цибулі немає. Дай, думаю, до сусідів сходжу, попрошу…
Дружина простягає цибулину.
Орися “кладе” її в кишеню і продовжує.
– Ви каву якраз п’єте? Зробіть мені пів чашечки, будь ласка, у вас такий аромат на кухні. Давно не пила такої смачної!
Зробили. Я збираю пакети зі сміттям і сусідка починає.
– О, я теж збиралася сміття винести, у мене пакет біля дверей стоїть. Винесіть, будь ласка по-сусідськи.
Я киваю. Допив каву і поспішив на роботу.
– Ви сміття не забудьте своє і моє, – нагадує Орися.
І ось так майже кожен день відбувалося протягом декількох тижнів.
То солі попросить, то перець скінчився то хлібця шматок для бутерброда, тому як виходити поки не хочеться з дому в дощову погоду, але найцікавіше було коли вона прийшла просити пару метрів паперу – обухівського…
Орися жінка не самотня. Чоловік і дві дочки. Звідки у неї така любов до нас я не знаю.
Чесно це почало дратувати і одного разу, на черговий ранковий дзвінок сусідки я запитав
– Хто там?
– Орися, відкрийте, будь ласка, мені до вбиральні потрібно!
– Орисю, йдіть додому, – ввічливо попросив я.
– У мене там зайнято, а ви в цей час зазвичай снідаєте!
– Ти взагалі нормальна?
-А що таке? Я ж попросила!
– А я відмовив. Іди до себе додому!
Я повернувся в кухню і продовжив снідати…
Увечері прийшовши з дружиною додому, не зміг відкрити замок. Тому що в нього хтось засунув сірників.
Звичайно ж я вирішив, що це сусідка. Йти з’ясовувати стосунки не хотілося. Ледь витягнувши сірники відкрив замок.
На наступний ранок почувся дзвінок у двері.
– Хто там? -Запитав я чекаючи почути знайомий голос сусідки.
– Орися.
-Що ти хотіла Орися? -Питаю за дверима.
-А у вас не буде…
Я відкрив двері і не дав їй договорити.
– Орисю, йди на базар і купи собі що хочеш. Не приходь сюди. І якщо ще раз побачу, що ти стоїш біля дверей викличу поліцію.
Орися стояла не зронивши й слова. Я закрив двері.
З того часу вранці нас ніхто не турбує. І якщо в будинку щось закінчується, зазвичай кажу дружині,
Нічого страшного, в Орисі попросимо!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
