fbpx
життєві історії
Коли в нашій сім’ї з’явився Сергійко, мама була щаслива. Ні, не тому, що у них нарешті з’явилась друга дитина, тим більше син, а тому, що з ним буде кому посидіти. Коли Сергію виповнився рочок, мама влаштувалась на повну ставку. А я повинна доглядати, як старша сестра. – Чому посуд не помитий? І одяг не попрасований? – На їхню думку я геть нічого не робила. Няньчитися, присипати, прати, мити – не рахувалося

Коли в нашій сім’ї з’явився Сергійко, мама була щаслива. Ні, не тому, що у них нарешті з’явилась друга дитина, тим більше син, а тому, що з ним буде кому посидіти. Коли Сергію виповнився рочок, мама влаштувалась на повну ставку. А я повинна доглядати, як старша сестра. – Чому посуд не помитий? І одяг не попрасований? – На їхню думку я геть нічого не робила. Няньчитися, присипати, прати, мити – не рахувалося.

***

Коли Іванці виповнилося 13 років, батьки вирішили, що їм обов’язково потрібна ще одна дитина і у неї з’явився брат. “Пощастило тобі з помічницею!” – радісно вигукували знайомі і рідня. Іванка не любить згадувати дитинство, але одного разу вона розповіла мені свою історію.

Мати раділа, що можна в декреті не сидіти 3 роки, як зі мною. І коли Сергійкові виповнився рік, вона в один день припинила його годувати молоком і вийшла на роботу на повний день.

З ранку до нас приходила бабуся, а коли я поверталася зі школи, вона або засинала, або йшла додому. Брат залишався під моєю опікою.

Як же він плакав перший час… Днем майже не спав. Мені потрібно було його і переодягнути, і помити, і погодувати, причому кашки-супчики завжди свіжі.

Якщо батьки поверталися ввечері і бачили непомитий посуд або не попрасовані кофтинки-штанці, починали лаятися, що я нероба і дармоїдка. Потім зазвичай переходили до перевірки уроків, а коли мені їх робити?

У навчанні я, звичайно, скотилася. З жалості мені ставили “трійки”, через які мене лаяли ще сильніше.

– Машинка пере, посудомийка миє, прохолоджуєшся тут цілими днями, про гулянки, мабуть, тільки думаєш! – висловлював мені батько, а мати слухняно кивала. Наче сама забула, як це сидіти хоч пару годин з неспокійною дитиною, паралельно роблячи домашні справи.

Машинка пере, згодна. Але її потрібно ще завантажити, а потім всі речі розвісити і вчорашнє попрасувати. Посудомийку мені днем ​​включати не дозволяли – багато електрики бере, до того ж дитячий посуд мати змушувала тільки руками мити і окропом обдавати.

А ще я повинна була мити підлоги майже щодня – Сергій був дуже активним, багато повзав і ходив.

Трохи легше стало, коли брат пішов в садок. Батьки наполягли, щоб я забирала його відразу після обіднього сну і полуднем годувала вже вдома. Нехай так, але у мене була хоча б пара годин після школи. Я трохи підтягла уроки і випускалася вже без “трійок”.

Всі старші класи я мріяла про факультет біології. Це єдиний предмет, який давався мені легко і був цікавий. Але батьки мій вибір не підтримали.

– Універ знаходиться в центрі міста, ти до нього будеш по півтори години добиратися. А назад о котрій? Сергія треба на танці водити. А ще підготовка скоро почнеться! Не вигадуй!

Батьки були непохитні, так що місце подальшого навчання мені вибирали за територіальною ознакою. Найближче до будинку був кулінарний технікум, куди я і поступила на кухаря-кондитера.

Перший семестр я майже не пам’ятаю – була, як це модно зараз називати, в депресії. А потім втягнулася. Мені сподобалося випікати торти, робити тістечка і різні десерти.

З другого курсу я знайшла підробіток – у вихідні працювала в одному кафе поряд з будинком. Батьки спочатку бурчали, що мене немає вдома, але я змогла відстояти хоча б цей особистий час.

Коли я закінчила технікум, мене взяли на повну ставку. Через деякий час до нас в кафе прийшов новий кухар. Ми стали зустрічатися, я затримувалася вечорами, і батьки знову почали вирувати і лаятися. Кілька разів батько приходив зустрічати мене зі зміни, щоб я ні в якому разі не пішла гуляти з Максимом, моїм улюбленим.

Якось вони влаштували мені сімейну нараду. Покликали бабусю, тітку з чоловіком. Посадили мене в центр кімнати і почали вичитувати, щоб я думати забула про наречених, гулянки і будь-які розваги.

– З кафе звільнити! – заявила тітка. – Я тебе на роботу в Сергієву школу влаштувала. Помічником кухаря будеш.

– Найкраща новина за сьогодні! – радісно вигукнула мати. – Сергій завжди під наглядом буде, до того ж там після обіду додому вже можна йти. Будеш встигати його на гуртки водити.

Звільнитися з кафе, де мене цінували, платили зарплату, де у мене все виходило і де працював мій улюблений? Я уявляла життя, яке мене чекало – сумна шкільна їдальня зі слизькими котлетами і злиплими макаронами, відпрацювання вдома вечорами, життя, присвячене Сергію.

– Поки брат не закінчить школу, про заміжжя навіть не мрій! – строго сказав батько.

На наступний день я все розповіла Максиму. І ми придумали ось який план. Він давно хотів відкрити своє кафе, збирав гроші, але цього було недостатньо.

Тому потрібно було шукати інвесторів або брати кредит в банку. Вдома я сказала, що мені потрібно відпрацювати два тижні. Не відпускають, мовляв, просто так. Батьки погодилися почекати цей строк.

Інвестора ми, на жаль, знайти не змогли, зате знайшли нову роботу. Знайомий Микити працював адміністратором в столичному ресторані і запропонував йому увійти в  новий проект, який відкривався в центрі столиці.

Микита з’їздив туди на співбесіду і умовив начальника поспілкуватися зі мною по скайпу. Поки я розповідала про себе, мій улюблений запропонував їм спробувати кілька десертів, які приготувала я. Довіз їх в переносному холодильнику.

You cannot copy content of this page