Коли Вадим вирішив одружитися з Ніною, він і уявити не міг, що чекає на нього в майбутньому. Спочатку чоловікуздавалося, що він проживе із цією жінкою все своє життя. Він був готовий стати батьком. І лише через 3 роки підтвердив це – Бог подарував подружжю діток.
Ніна народила двійню: хлопчика назвали Романом, а дівчинку – Христинкою. І все в цій родині було добре, поки одного фатального дня жінці не поставили серйозну недугу. Ніна стала лежачою, їй потрібен був професійний догляд, а про світле майбутнє можна було вже й не мріяти.
Спочатку, як Ніна злягла, Вадим робив все, щоб врятувати свою дружину. Однак через кілька років чоловік зневірився, що вона зможе вижити. Прогнози були невтішні. Тоді Вадим не знайшов нічого кращого, окрім просто покинути дружину.
– Треба віддати дітей у притулок, я не виховуватиму їх без тебе! – рівним тоном сказав Вадим. І пішов назавжди.
Виявилося, що в нього вже рік як була інша. Анастасія. Де Ніна й знайшла сили, щоб упоратися з цим, одному Богові відомо. Та на допомогу прийшли батьки.
Звісно, у жодний притулок своїх дітей жінка не віддала. Вона розуміла, що може полинути будь-якої миті на той світ. Однак її малюки не заслуговували на те, щоб опинитися в дитячому будинку. Ніна встигла розлучитися з чоловіком офіційно ще за життя. Через 2 роки її не стало, а вихованням дітей повністю і зайнялися її батьки.
Бабуся та дідусь зробили все можливе, щоб поставити онуків на ноги, щоб вони ні в чому не потребували. Роман і Христина здобули гідну освіту. Христина стала професійною перекладачкою, а Роман заснував свою компанію. Про батька вони рідко згадували, хоча обоє чудово пам’ятали, як він вчинив зі своєю родиною.
Вдячні онуки облаштували для бабусі та дідуся будиночок за містом, пенсіонери дуже вдячні за це своїм онукам. І життя у них складалося найкращим чином, поки одного разу їхній батько не повернувся.
Сталося це дуже цікаво. Хтось із знайомих розповів Вадиму, що нещодавно бачив його дочку. Молода жінка виходила із таксі біля одного із центральних офісів. Вся така гарна. доглянута. Видно, що живе добре.
А ось для Вадима вже давно настали тяжкі часи і живе він бідно. Ось уже багато років він сам, Анастасія покинула його і поїхала до дочки в Італію. Коли почалася війна, він втратив роботу і квартиру, а потім почав просто блукати вулицями. Дізнавшись, що його діти непогано влаштувалися, він вирішив нагадати їм про себе.
Вадим того вечора підстеріг свою дочку, щоб серйозно з нею поговорити. Христина ледве впізнала свого тата. Вона пам’ятала, як він виглядав, лише по фотокартках. Розмовляти з ним вона не хотіла, але чоловік наполягав.
Він слізно вибачався за те, що покинув сім’ю багато років тому. Казав, що кається і хоче все виправити зараз. налагодити спілкування з дітьми. А наприкінці своєї полум’яної промови заявив, що йому потрібні гроші, бо він немає роботи й житла. У відповідь Христина просто засміялася. Звісно, вона не збиралася йому допомагати.
– Як тобі не соромно, тату! Ти покинув мою маму, коли вона так сильно потребувала підтримки. Сказав, що нас із Романом треба здати в притулок! Думав, що ми про це не дізнаємось? І тепер, коли твоє життя покотилося шкереберть, ти хочеш, щоб я допомогла тобі? Ти не заслуговуєш навіть на те, щоб я з тобою розмовляла! – спокійно сказала Христина.
Вона розвернулася і пішла. А Вадим так і залишився стояти на безлюдній вулиці, самотній і нікому більше не потрібний. Подальша його доля не відома.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
