Коли Валера зайшов в квартиру, я відразі відчула щось неладне. З одного боку проглядалась радість, а з іншого – страх. – Ну, розказуй! Я ж бачу, щось сталося! – Ні, нічого поганого, відповів чоловік, – просто мої мама і тато змушені певний час у нас пожити. – Моєму обуренню не було меж. Справа в тому, що у неї крім сина є ще дві дорослі дочки, але туди вона ні-ні-ні, треба ж невістку “уму-розуму” навчити.
***
Ось живеш спокійно своєю сім’єю, тато-мама-двоє діток… нікого не чіпаєш, нікого не напружуєш. Тиша, спокій, звичайна сімейна “битовуха”, про яку ми з чоловіком мріяли, до якої ми з ним прагнули.
І на тобі, як у класика, “До нас їде ревізор. Німа сцена.” І не просто їде, а переїжджає жити. Ось так просто, поставили перед фактом, без обговорень варіантів. А вони були.
Зателефонувала свекруха чоловікові, повідомила новину, що свою квартиру вони продали і купують новий приватний будинок. Все чудово, варто за них порадіти, та ось цей будинок ще будується і робиться в ньому оздоблення, буде зданий, в кращому випадку, до нового року. А цей час їм потрібно десь перечекати-пережити.
Батькам потрібно допомагати, це святе. Запропонували їм нашу другу квартиру, яку здаємо орендарям. “Мамо, тату, без проблем, мешканцям скажемо з’їхати, живіть, скільки буде потрібно”.
Ні, це їх не влаштовує, не хочуть жити після чужих людей, і не хочуть, щоб ми дохід за цю квартиру втрачали.
Ми краще у вас поживемо, з онуками побудемо, рідко їх бачимо. І подивимося як ви насправді живете. А то що не запитаєш, все у вас нормально.
Чудові аргументи! Правда?
У них, крім сина (мого чоловіка), є ще дві старші дочки. Одна з них живе в досить просторому будинку, одна з сином, без чоловіка.
Каже, що кликала їх до себе, самотньо їм там удвох, хоч би трохи пожили, веселіше б стало, і за онуком б доглянули, якого так само не часто бачать. Ні, до неї не хочуть, хочуть до нас. Чому хочуть саме до нас? Щоб нам “веселіше” було?
Відмовиш, будуть образи. Батьки. Треба допомагати. Діватися нікуди, приїжджайте, живіть, будемо раді.
Тільки от радості я не відчуваю. Я ніколи не жила зі свекрами. Навіть ніколи самі не залишалися у них ночувати. Я не знаю як це буде.
Я не знаю як себе потрібно вести. Не знаю, чого очікувати. Розгублена і спустошена вже три дні. А переїжджають вони вже післязавтра.
Що робити? Хоч вовком вий!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
