Коли Володя повернувся швидше з вулиці, мама не приховувала свою злість. – Петре! Вже ми не одні! – Ехх, почувся з кімнати чоловічий хриплий голос. – Валю, в місті так жарко, давай Вовку на літо до бабусі відправимо, а самі в теплі краї чкурнемо? Я фундую! – За деякий час Валя говорила з матір’ю. – Виручай! Ми в Єгипет зібралися. Ти ж хочеш, щоб я була щаслива. – Ура! Новий тато кращий! Я вперше з ним на літаку полечу, – вигукував Володя.
Чоловік Любомир без апетиту колупав наспіх зварену гречку з квашеною капустою. Валя в задумі стояла перед розкритим холодильником – смачненького не було, а гречки їй не хотілося, її вона для Любчика скоріше варила, щоб чоловік знову не обурювався відсутністю вечері. Валя терпіти не могла готувати, а свекруха, така-сяка, останнім часом перестала підкидати їм свіжих страв в контейнерах. На роботу вона, бачте, вийшла. Нянькою в дитячий сад! От не даремно кажуть, що всі свекрухи погані і лише про себе думають!
Любомир обернувся на дружину, щоб зрозуміти жартує вона чи ні, але побачив лише її давно округлі форми, які так і не прийшли в норму після появи дитини.
Володі вже 5 років, а Валя, замість того, щоб худнути, продовжувала нарощувати габарити. Вона дістала вершкове масло і почала смачно намазувати його на булочку, яку розрізала навпіл.
– Ну, чого мовчиш? Нам мало місця, ти не бачиш?
– Ні не бачу. Нас троє, квартира двокімнатна. Мої батьки тільки виплатили за неї іпотеку. І взагалі, я хотів сьогодні серйозно поговорити з тобою.
Останню фразу Валя пропустила мимо вух.
– Твої батьки! Ми маємо право її продати і без твоїх батьків, вона на тебе записана а, значить, наша спільна.
Любчик відкинувся на спинку стільця.
– З мене годі!
Чужі люди – ось ким вони стали один одному вже давно.
– Не буде ніякої нової квартири. Я з тобою розлучаюся, – сказав Любчик і відштовхнув від себе гречку.
Володя застиг в коридорі з тарілкою улюбленої страви. Йому не вистачило кетчупу.
Валентині жарт здався настільки недоречним, що від гучного кашлю з рота посипалися крихти від булки. Вона була занадто впевнена, що Любчик від неї, такої чудової, нікуди не дінеться.
Але Любомир продовжив вельми серйозно.
– Ти чудова мати, тут без питань, але як дружина…
Правда різала Валі слух і обурювала одночасно. Тільки син, тільки дитина мала для неї значення, вона присвячувала йому всю себе, а чоловік… Це той, хто зобов’язаний приносити гроші. Чоловік Валентини, на її думку, поганенько справлявся з цим завданням. Відсутність відпустки в Єгипті і шкіряної куртки “не як у Марічки” були вагомими причинами для неї. У Валі не було настрою, хіба вона винна? І взагалі, він просто завів собі якусь… а тепер намагається в усьому звинуватити її!
Володя безшумно повернувся в свою кімнату. Батько спішно збирав валізу.
– А як же син? Син тобі теж більше не потрібен? – говорила Валя, коли Любчик підкотив валізу до виходу.
Володя злякано визирав з-за дверей. Любомир наблизився до нього і поцілував в чоло.
– Не слухай її синок. Я завжди буду тебе любити.
Двері акуратно зачинилися. Валя кинулася у ванну. Володя не чув як вона плакала.
П’ятирічний хлопчик похитав туди-сюди двері своєї кімнати, потім підбіг до вікна. Нікого. Батько вже пішов. Невблаганний і незваний черв’як закрався в душу дитини, вигризаючи всередині порожнечу. Як холодно, як лячно! А як же я? А як же… Невже ти і справді не повернешся сьогодні, тату? Ти ж для мене половинка світу! Ти, мама і я – ми одне ціле. Як тепер бути без тебе?
– Повернеться він, як миленький, ось побачиш! – говорила Валентина кращій подрузі за чашкою чаю, – нехай, почекаю трішки. Ні, ні, їж сама, я на дієті, – впевнено відштовхнула Валя простягнуту їй улюблену колись шоколадку.
Валя прийшла на слухання в сукні, яку носила ще до появи на світ Володі – вона неймовірно схудла, навіть покращала, тільки погляд став злий. Любомир провів по ній очима, здивувався, але в своєму рішенні не здригнувся.
Він залишив їм квартиру. Сам жив десь поруч, ні Валя, ні Володя не знали точної адреси. Два рази на тиждень Любомир гуляв з Володею, потім один раз, потім раз в два тижні…
– Тату, ти розлюбив мене? Я тобі набрид?
– Що ти, синку, я просто… зайнятий.
Через пів року вони зустрілися на вулиці. Він вів під руку дівчину. Вона була молодшою і красивішою Валі. Володя відчув, як мама вся напружилася. “Живіт! У неї вже живіт видніється, ти уявляєш, Маш?!” – через пів години вигукувала вона зі злістю в слухавку.
І ось він гуляє зі своєю дочкою, а про Володю зовсім забув. “Оля- квасоля!” – кривлявся про себе Володя. У неї великі кучерики на потилиці і абсолютно невинне, осяяне щастям личко. “Тату!” – кричить вона йому і простягає вгору рученята. Батько підхоплює її на руки, кружляє і так дивиться, так дивиться… Та як він сміє! “Ти ж і мій тато теж! Чому? Чому?!”
Якоюсь палицею Володя несамовито дряпає стіну будинку. Він тре очі – він не буде плакати! Він не дівчисько!
Миттю вилетів хлопчисько з укриття і помчав додому.
– Ой! Щось ти рано, – у мами Валі не вийшло приховати невдоволення. – Володя вже прийшов, Петре!
– Ууу, – простягнув з кухні чоловічий голос.
Петро в їх житті з’явився недавно. Він навідувався в гості, залишаючи після себе стійкі запахи димку і чоловічих парфумів, від яких їх квартира вже відвикла. Мама літала над ним метеликом і дуже дорожила. Навіть коли Петро виходив на балкон подиміти, Валя супроводжувала його і сама іноді балувалася цією справою.
– Так, кажеш, у тебе мати в селі живе? – запитав Петро, коли Володя зник в своїй спальні.
C філософським виразом на фізіономії Петро випускав кільця.
— Вона далеко. В іншій області, – солодко пролепетала Валя.
– Ну, не так вже й далеко. Всього-на-всього на поїзді пару годин?
– Ну, не пару, але трохи є..
Петро помовчав, дивлячись на ряд багатоповерхівок. Жарко.
– А хлопчикові твоєму було б там добре. Що все літо робити в місті?
– Моя мама, вона… не погодиться. Каже, дуже великий клопіт.
– Та який там клопіт? Йому 8 років. Погодувати тільки і вперед, на вулицю. Може, поговориш з нею, а, котику? А ми з тобою в Єгипет махнемо, я все сплачу.
Петро схилився над її шиєю і Валя захихотіла, проте обличчя її запаморочилось сумнівом.
Увечері вона зателефонувала мамі. Вона стояла за шторою і не бачила, що Володя тільки що увійшов і став перемикати канали. Валя була дуже схвильована.
– Так, мам, до Єгипту полетимо, уявляєш!
Володя прислухався. Море! Він поїде на море! Уява малювала пальми, пісок і яскраве сонечко, і воду теплу, м’яку, як парне молоко… Хлопчик засяяв. І нехай він, цей тато, няньчитися зі своєю донечкою в задушливому місті, у нього, у Володі, вже майже є новий тато, який буде щороку возити його на море! Вони стануть друзями, вони схожі…
– Згодна, мам. Але ти послухай, – Валя набрала побільше повітря, – благаю, візьми до себе Володю на літо. Почекай! Від цього залежить моє особисте життя! Ти хіба не хочеш, щоб я була щасливою?
Володя від почутого не міг навіть поворухнутися. Він не чинив опору. Він раптом захотів стати каменем – бездушним, холодним і важким. Все краще за ту порожнечу, яка охопила все його тіло…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
