Я заміжня всього 4 місяці, і історії зі свекрухою не змусили себе довго чекати. Хоча я завжди мріяла і мрію, що ми зі свекрухою будемо подругами. Мабуть, вона цього не хоче. Свекруха моя молода, енергійна жінка.
Вона росла в дитячому будинку. Тому її нинішня сім’я для неї – єдине рідне. Чоловік. Двоє синів. І вона – імператриця. Ми з чоловіком як одружилися, одразу зняли квартиру, живемо окремо.
Свекруха ставиться до мене з недовірою, що мені неприємно, але, в принципі, зрозуміло: я нова людина в родині. Завжди тримає дистанцію між нами і субординацію.
У спілкуванні зі мною свекруха прикидається мені подругою, потім всім розповідає, що я сказала їй. Всі сидять це коментують, вона мило мовчить.
Вічно лізуть в нашу сім’ю, з порадами як нам чинити: дітей не робити, бо грошей немає, гроші не витрачати, бо копити на своє житло треба і таке інше. Допомоги ніякої, одні непрохані поради. Схоже, ніби вони сидять у себе вдома і обговорюють, як нам жити.
Просять у нас гроші. Не в борг, а просто безоплатно, ми їм допомогти повинні типу. А ми самі живемо на знімній квартирі, нам нелегко. Я не помітила, що їм потрібна якась фінансова допомога. Свекруха постійно говорить про ту чи іншу новеньку річ, яку купила в торговому центрі, або про те, що плпнує там купити. А я відтоді, як заміж вийшла, скуплятися в дорогих торгівельних центрах вважаю розкішшю. Тільки в свята можна. Доводиться економити на всьому.
Син у неї найкращий, він все робить правильно на її думку. Завжди його захищає.
Коли вони приходять до нас в гості, свекруха забирає наші продукти до себе додому. Ось сіли, поспілкувалися, поїли, їм пора йти, вона по-хазяйськи з усіх тарілок в одну велику тарілку все складе, пакет візьме, все туди перекладе. Зі столу навіть недоїдені хліб, сир, картоплю і т. д. – все в той пакетик. Я в шоці, але думаю – раз треба, то мені не шкода. Відкриваю холодильник, кажу – беріть ще що хочете. І думаю: вона сама розуміє, що робить?! Все склала в пакет, і задоволені йдуть.
Чоловік мій нічого не говорить з цього приводу. А я теж не хочу йому говорити нічого, мені ніяково тему обговорювати: “твоя мама забрала їжу”. Хоча щодо грошей я йому вже висловила своє обурення. Він мабуть став їм менше грошей давати і вони, природно, вважають мене в цьому винною. Ставлення до мене ще скептичніше стало.
Я не знаю, як себе вести з ними. Я за політику взаємодопомоги в сім’ї. Але як мені їм донести, що грошей у нас не так багато, щоб ще вам допомогти? Хто б нам допоміг! А просять завжди від тисячі і вище. Я дуже багато працюю. Я не можу собі дозволити якісь забаганки. І чому я повинна віддавати свої важко зароблені гроші їм? Чому я говорю “свої”, тому що у нас з чоловіком бюджет загальний, коли він віддає свої гроші їм, то потім бере гроші у мене.
Ситуація дратує мене все більше, порадьте будь ласка, як мені вирішити це без конфліктів? Я завжди намагаюся їй і всім догодити. Чому вона так не щиро до мене ставиться? Я відчуваю стрес, коли до них в гостях буваю…
Наталя, м. Чернігів.
Фото – ілюстративне, greatsvadba
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
