З чоловіком Максимом живемо вже понад 5 років. Перший рік доводилося винаймати житло. Потім народився син, згодом у чоловіка почалися проблеми на роботі. У фірми з’явилися нові власники, зарплати знизилися.
Коли все це почалося, чоловік пішов захищати Україну, а мене з дитиною перевіз до своєї мами. Мовляв, і мені легша, і батькам допомога.
Перші місяці все було нормально. Свекор зі свекрухою пропадали на роботі, а я тим часом няньчила дитину.
Поки малюк спав, встигала і в будинку порядок навести, і речі випрати, і вечерю приготувати. А потім почалися зубки, і про спокій довелося забути. Навіть коли вдень синочок засинав, я без сил валилася на ці півгодини поруч з ним.
Зрозуміло, що мені не вистачало ні часу, ні сил наготувати на всю сім’ю. Та ще й сестра чоловіка почала навідуватися з дитиною (садок поряд), щоб перекусити і з собою щось взяти.
Сама я могла і бутербродом обійтися, а тут уже треба повноцінний обід приготувати, півдня біля плити простояти…
Одного разу свекруха прибігла з роботи, а кухня не прибрана, посуд не помито, білизна нестирана у ванні лежить. Я не встигла все зробити, бо просто валилася з ніг.
Галина Орестівна мене відчитала прямо з порога, заявивши, що господиня з мене ніяка. Мовляв, діти у всіх були, а нинішні молоді дівки навіть із пралками, мікрохвильовками та пилососами не здатні в будинку порядок навести.
І нічого, що у дитини температура під 39, що лікарка приходила. Виявляється, зубки лізуть у всіх однаково, а я ледарка, що сидить у старих на шиї, та ще й робити нічого не хоче.
У мене вперше здали нерви, і я відповіла, що якщо я чогось і не встигаю, то тільки тому, що дитина не дозволяє, і в хатні робітниці я не наймалася.
Не дозволивши договорити, свекруха зробила пас руками, від якого в мене закружляла голова. Прямо з дитиною на руках я звалилася на диван.
Сама винна, дозволила з собою так поводитися. Хотіла якнайкраще, хотіла, щоб не чужі для мене люди могли відпочити після роботи, а не стояли біля плити. І ось до чого це привело.
Наступного ранку я зібрала речі, забрала сина і поїхала до мами в село. Так, тут воду треба в колодязі набирати, та й грубка на дровах. Але мені стало добре, як ніколи. Жодного поспіху, дитина на свіжому повітрі. Вперше за довгий час я змогла відіспатися.
Через півтора місяці мого життя у мами чоловік приїхав у відпустку на кілька днів. Сказав, що все розуміє, що ось така в нього мати. Я поставила ультиматум: чи ми з дитиною живемо поки що у моєї мами, чи розлучення. Він пообіцяв, що ми скоро обов’язково купимо хоч невеликий, але власний будиночок. А поки що попросив повернутися до його матері.
Я повірила та повернулася до будинку Галини Орестівни. Тепер вона чіплялася до мене мало не щодня: то я кудись ходжу, то з кимось спілкуюся, то дитина погано одягнена, то зайве купила…
Але я намагалася не звертати уваги і з головою поринула у пошуки житла. Знайшла недорогий, але затишний будиночок за нашими коштами, віддала завдаток і почала чекати на чоловіка… А що буде далі, дочекаюся чи ні – поки що невідомість.
Мені тут зле і хочеться знову в село до матері, але боюся зіпсувати стосунки і з Максимом, і з його батьками.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
