Коли все це в Україні у нас почалося, я втратила роботу, а квартира моя в дуже неспокійному регіоні. Мені 44 роки, розлучена, діток немає. От і вирішилася: поїду! А раптом ще заміж вийду, кажуть же, що вони наших жінок цінують.
Та перше розчарування, що зі мною трапилося, коли я переїхала до цієї країни, це розчарування у знаменитій французькій галантності.
Усі думають, що чоловіки тут справжні кавалери. Але насправді трапляються різні. Найчастіше вони жадібні, як і більшість європейських чоловіків. Багато дівчат виходять заміж за французів, чекаючи справжньої казки, але потім шкодують: треба працювати, всі рахунки діляться навпіл, та й відпочинок на Лазурному березі буває не щороку.
Французи нічим не відрізняються від мешканців інших країн. А наші, я б сказала, набагато кращі!
Так, у Франції всі ходять у кафе. Найчастіше господар і працівник за барною стійкою — це та сама людина. Я коли приїхала, тутешні друзі-українці з діаспори щодня водили мене по маленьких яскравих кафешках. Просто так заведено. Але головне – французи не їдять жаб’ячі лапки! Це скоріше фішка для туристів, але ви практично не помітите на столі у корінного мешканця такої страви.
Ось що по-справжньому правда – це дешеве і хороше червоне. Тому так часто у фільмах можна побачити французів із келихом. Пляшка цілком хорошого напою тут коштує 1-2 євро.
А ще кожен турист, що поважає себе, намагається знайти в Парижі справжнього француза за характерною ознакою – беретом Насправді ж на головах у мешканців зустрічаються шапки та шапочки, капюшони, але з беретами якось не дуже.
Та й француженки виглядають досить просто, а не з червоною помадою і злегка скуйовдженим волоссям. Тільки в Парижі можна зустріти справжніх фешен-богинь, адже це одна із модних столиць. Найчастіше вони далекі від канонічного образу — не нафарбовані й одягнені в базові речі.
В цілому Франція – прекрасна країна. Звичайно, навколо французів витає багато міфів і помилок, але їм чим похвалитися. Чудова мова, теплий клімат, шикарна архітектура, цікавий кінематограф та смачна їжа – це те, що робить Францію неповторною.
Але от не знаю, чи вийде у мене тут щось з заміжжям. Щось я починаю сумніватися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- Наше весілля було не гучне, а гірке! Ресторан був непоганим, але свекруха не переставала критикувати подану їжу, мовляв, ця риба так дивно пахне, вона часом не зіпсована? Або, торт без шоколаду – не торт! Подарунок на весілля від свекрухи, окрема історія: її посуд з “червоними маками” досі перекидається на горищі у моїх батьків. А потім вона перед всіма гостями виголосила, що я прив’язала до себе її сина дитиною. Тут я вже не стрималася!
- Про цей дрескод на хрестинах нам ніхто нічого не казав. Тому нас і відсадили, “червоних”, на інший край столу. Тому я й забрала тихенько з кошика наш подарунковий конверт з доларами. Похресниця – племінниця мого чоловіка, дочка мого швагра
- Моя сестра не послухалася, коли я благала їй не заводити роман з одруженим чоловіком. Тепер Іринка благає про допомогу, тому що вона чекає дитину, а сам Юра повернувся до своєї дружини. Я не могла стояти осторонь, і з’явилася на його порозі. Мені пощастило, його дружина була дома, і дізналася про все з “перших вуст”
- Ковтаючи сльози, я подзвонила сусідці і попросила принести мені в лікарню піжаму, чашку, тарілку, ложку, рушник. Я не наважувався просити більше в чужої людини. Того ж дня я зв’язалася з дочкою, яка живе в Англії. – Мамо, я думками з тобою! Тримайся! Все буде добре! – Так гірко мені ще ніколи не було!
- На Зелені Свята свекруха пішла до церкви, і попросила священика, щоб коли ми до нього прийдемо питати все про вінчання, щоб нас відмовив, бо ми ще до цього не готові, і хтозна чим наш союз ще закінчиться. Вона навіть не посоромилася це Кирилу все переповісти. – Ти глянь, яка вона худа! Ти думаєш, ця “пучка духу” зможе тобі дитину подарувати? Добре думай сину, чи тобі це потрібно!