З Андрієм ми в шлюбі 20 років. Є діти, 19 і 11 років. Так важко жити в постійній напрузі.
Андрій офіційно не працює. Зараз постійного доходу немає. Я не працювала довгий час, була домогосподаркою, раніше фінанси чоловіка дозволяли та й мама весь час допомагає. Потім влаштувалася на роботу, був сильний невроз (лікувалася) через втрату дитинки, робота допомогла вибратися з цього стану. Але чоловік продовжував не працювати, до того моменту з фінансами у нього стало ще гірше, потім я потрапила під скорочення. Зараз в пошуку.
Мене злить, що я намагаюся знайти підробіток, а Андрій спокійно сидить на дивані. Зараз взяла до себе свою стареньку бабусю, нікому за нею доглядати. Живемо практично на її пенсію і мій невеличкий підробіток дома. Борги накопичуються, чоловік не ворушиться. Допомагає ще мама моя. Навіть якщо я влаштуюся кудись ще, його життя ніяк не зміниться.
Дітям кожен день потрібні гроші, на харчування, проїзд. Найнеобхідніше – все даю я. Він навіть не турбується з цього приводу. На старшу дитину взагалі нуль уваги. У неї проблеми зі здоров’ям, доводиться постійно обстежитися і лікуватися – все оплачую я. Називає дочку хамкою, хоча сам погано до неї ставиться. У дитинстві (це вона мені набагато пізніше розповіла) вилив на неї тарілку супу, тому що вона не хотіла їсти. А він змушував. Потім один раз сильно штовхнув і смикнув за вухо так, що видер сережку до крові. І все це я дізнаюся пізніше! Через кілька років. В мене немає слів, одні емоції!
Коли я Андрію щось починаю висловлювати з цього приводу, він відповідає так: “думай і говори, що хочеш”. Тобто, дає зрозуміти, що йому байдужа моя думка.
Виходить, що має рацію лише він? Ніколи не підійде до дочки, не запитає, як справи, самопочуття. Ні про які подарунки взагалі не йдеться. Це при живому-то батьку спілкування немає ніякого. Мене це сильно засмучує. До молодшої дитини прямо протилежне ставлення. Балує, любить. Природно, я захищаю старшу дочку. Мені її шкода, вона ходила до психолога майже рік, у неї була депресія довга. Проблеми з навчанням, друзями. І ще вдома вічно напруга. При всьому цьому терплю його. Але вже з останніх сил, говорила, давай розлучимось? Сказав ні, злякався, що поїду від нього до мами. Вона живе за кордоном.
Що робити? У мене самої вже починається депресія від цього всього, вчора посварилися – сьогодні він мовчить. Це для нього нормально, один раз він не розмовляв зі мною тиждень. Я сказала, або розмовляти будемо або йди. Що я так не можу. Як вийти із замкнутого кола?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – nczas
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
