Коли я більш-менш стала на ноги, почала приводити себе в порядок. Я ж стільки часу з дочкою бідувала. Спершу накупила собі гору нового одягу, потім перейшла до гарної косметики. Як не крути, а в мене була ціль – влаштувати своє особисте життя. На Валентину грошей я практично не витрачала. А для чого? Їй сусіди, і небайдужі, віддавали свій одяг. Дірок нема, і вже добре. Чого тратити гроші на дитину, яка так швидко росте?
Не пощастило маленькій Валентині в дитинстві, ох, як не пощастило. Не було ніколи у неї навіть нормальної сім’ї, адже батько кинув її маму, коли Валентині було пару місяців. Не захотів жити її батько з нелюбою жінкою і виховувати небажану дитину. Знайшов собі мадам без обтяжень і поїхав жити на інший кінець країни. Зовсім не хвилювало його, як там його рідна дочка, чи жива, чи має що їсти, чи має в що одягтися.
А жили Валентина з матір’ю дуже бідно. Мало того, що жили в комунальній квартирі, так ще й постійно недоїдали. Мати Валентини працювала прибиральницею в школі, іноді приносила якісь продукти зі столової, але і їх намагалися розділяти на кілька днів, щоб було що їсти.
Одяг Валентині доводилося носити старий і зношений, який давали добрі люди, та й не один рік. Якось одне пальто шість років носила, хоча і рукава вже були короткі на неї. І не дивно, що в школі її ображали і всі сміялися. А мама, що мама. Через пару років у мами з’явилася нова робота, набагато більше грошей, але це не означало, що гроші вона буде витрачати на дочку. Оксана Іванівна насамперед оновила собі гардероб, накупила косметики, а дочці веліла ходити в тому ж старому одязі, адже в ньому ще не було дуже багато дірок.
Благо, доля була прихильною до Оксани і їй попалася в спадок квартира від батьків, там вони і стали жити з Валентиною. Навіть на випускний вечір мати не купила Валентині сукню. Сказала, що це все не має значення, та й цей день мине швидко і вона його забуде. Навіщо на таке гроші витрачати? Забула б, якщо б сукня була, а так ні.
Добре, що Валентина дівчинкою тямущою була і зуміла вступити до університету сама. Мама ж її не вчила б, все говорила, що після школи дочка піде підлоги мити, як колись вона мила. Оксана навіть домовилася з начальством школи, що дочка прийде туди працювати.
Минали роки, мати Валентини стала жити розкошуючи, знайшла собі чоловіка, вийшла заміж. Заміж вийшла і Валентина. Та тільки чоловік матері виявився нахлібником. Дуже швидко всі гроші матері протринькав і залишилися знову без нічого.
Стала мати просити допомоги у Валентини, але дочка не стала матері допомагати. Вона прекрасно пам’ятала, як мати байдуже ставилася до неї, коли вже стала на ноги.
Як вважаєте, все вірно зробила Валентина? Чи все ж вона повинна допомагати жінці, яка привела її на світ?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
