Коли я була маленькою, мене удочерила дуже релігійна подружня пара. З раннього дитинства я ходила до церкви, молилася щоранку та кожного вечора. Батько з матір’ю проти того, щоб святкувати дні народження та інші світські свята. Тож моє життя сильно відрізнялося від того, як жили однолітки.
Я завжди слухалася батьків, але не відчувала до них особливої любові. Мені хотілося волі. Я дивилася на своїх однокласниць, які спілкувалися з хлопчиками, ходили на вечірки та просто займалися тим, що їм подобається, із заздрістю.
Мені батько дозволяв лише в парку гуляти, доки не стемніє. А про дружбу з хлопцями й мови не могло бути.
Починаючи з п’ятого класу, я почала отримувати подарунки на день народження. Мені їх передавала моя класна керівниця. Вона не говорила, від кого подарунки, але при цьому нічого не розповідала моїм батькам. Була в нас з нею така таємниця, за що я дуже цінувала Надію Григорівну. Мені здавалося, що мене охороняє якийсь ангел із неба.
Чим більше батьки мене обмежували, тим більше я хотіла вирватися з-під гніту. У 16 років я вплуталася в погану компанію. Таємно зустрічалася з найвідв’язнішим хлопцем нашої школи. А за рік я дізналася, що при надії. Мені було дуже страшно, і я вирішила у всьому зізнатися батькові та матері.
Але їхня реакція була куди гіршою, ніж я передбачала. Тато сказав, що я зганьбила їх. Він довго радився з моєю мамою, і вони вирішили, що я маю піти з їхнього будинку. Я грішниця, і вони не хочуть виховувати такого грішного онука, народженого незрозуміло від кого.
Я не знала, що робити далі. Виявилося, що все моє життя може поміститися в маленьку валізу. Батьки дали мені трохи грошей, але я гадки не мала, куди йти і як жити. Того вечора я просто блукала вулицями свого міста, сподіваючись знайти вирішення своїх проблем.
Напевно, мій ангел-охоронець зглянувся наді мною. Якась жінка гукнула мене і запитала, чи все зі мною нормально.
Спочатку я поставилася до незнайомки з недовірою. Але потім зрозуміла, що мені більше нема чого втрачати. І я розповіла їй свою історію. Жінка уважно вислухала мене і сказала, що може допомогти:
«Мені потрібна працівниця в мій квітковий магазин. А ще маю порожню квартиру неподалік. Я готова надати її тобі спочатку. Що скажеш?”
Я була готова братися за будь-яку нагоду, тому відразу погодилася. Олександра швидко всьому навчила мене, і я почала працювати. Ця свята жінка допомагала мені всім, що могла. Повіки не забуду її доброти.
Коли я народила дитину, настав найважчий період. Статус матері-одиначки в 18 років пригнічував мене. Але подітися не було куди.
Від безсонних ночей їхав дах. Бувало, що мій малюк плакав всю ніч безперервно і я не розуміла, як його заспокоїти. Але одного разу це припинилося. Я пам’ятаю, як проспала всю ніч, не прокидаючись. На ранок я виявила, що підгузник у сина змінений. Я не розуміла, як це можливо. Тому вирішила простежити за дитиною та не лягала спати.
Якоїсь миті двері квартири відчинилися, і в неї хтось увійшов. Я вибігла з кімнати і натрапила на незнайомку в коридорі. Від страху я закричала:
“Хто ви і що тут робите?”
Жінка спокійно відповіла: “Оленко, спокійно. Я зараз все поясню. Я твоя мати”.
Попереду на мене чекала найдовша ніч у моєму житті. Виявилося, що моя рідна мама народила мене у 16 років. Батьки відмовилися від мене, своєї онуки. І мамі довелося віддати мене до притулку. Це їй належить квітковий магазин, у якому я працюю. А Олександра – її партнерка з бізнесу.
Квартира, в якій мене поселили, теж моєї матері. І це вона надсилала мені подарунки на день народження. Вона пообіцяла собі, що знайде мене.
Я не гніваюся на маму, адже вона ні в чому не винна. Я опинилася в тій самій ситуації, що й вона колись. Тепер ми живемо разом, і мама допомагає мені з малюком. Не вірю, що це сталося зі мною. Але точно знаю, що мій ангел-охоронець – це моя мама.
Мирного неба нам усім і нашим діткам!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
