Олена летіла в літаку і зі сльозами на очах згадувала своє життя. Але хіба це було життя? Хіба присвятити себе комусь, не відчуваючи взаємності це нормально?
Познайомилась Олена з Миколою в поїзді Харків – Київ. Він – розумний, дотепний чоловік, якому було вже за тридцять, а Оленка лише закінчила університет і їхала підкорювати столицю.
Крім того, що Микола був дотепний і знав, як прилаштувати до себе чарівну дівчину, він був досить повненький, але це не злякало молоду дівчину. Всю ніч молоді щебетали під стук коліс, і прийшов час розставання.
Микола, звичайно ж, взяв телефон Оленки і вони разом вийшли на перон. Недалеко від вокзалу була крамничка, в яку молоді люди вирішили зайти. Там Оленка побачила картину, яка їй дуже сподобалася, але продавчиня сказала, що вона відкладена і за неї вже оплатили, завтра цю красу заберуть. Дівчина засмутилась, але що ж поробиш.
Того дня вони розбіглися в різні сторони столиці, а наступного дня Микола зателефонував. На зустріч він прийшов не з пустими руками, а з тою самою картиною. Де він її придбав – історія замовчує.
З того дня вони почали зустрічатися, а згодом і жити разом.
Спершу відчувалась у них любов, але згодом вона пропала – з одного боку.
Микола з неповагою ставився до Олени. Якось насміхався з неї, показуючи перед друзями себе в кращому світлі. Йому ніби подобалось насміхатися, вже на той час, над дружиною…
На деякий час ми роз’їхалися по різних містах, і не бачились довго з ними, а коли на новорічному корпоративі ми зустрілися, я Миколу не впізнала. Він був завжди досить повний, а став ну дуже-дуже повний.
Коли я наодинці спілкувалася з Оленою, вона розповідала, що їй важко, що вона буквально ходить біля нього, як біля малої дитини. Він не міг сам одягнути шкарпетки, взутися… На це важко було дивитися, але чомусь Олена сильно його любила, і навіть після того, як він завів собі “даму на стороні”, вона просто не хотіла в це вірити.
Якось подруга Олени запропонувала їй поїхати на відпочинок до Єгипту. Олена вагалася, вона звикла, що їздять вони завжди разом, а тут якось без нього, але сам Микола проти не був, і з легким серцем відпустив Олену з подругою.
З Єгипту Олена приїхала зовсім іншою людиною. Вона вже не дозволяти витирати об себе ноги. В неї ніби відкрились на чоловіка очі.
Насправді він завжди був скупий, як на почуття, так і на подарунки. Всі дивувалися, що таке могло тримати Олену біля Миколи.
Одного дня Олена просто зібрала речі і сказала – прощай.
В Єгипті вона познайомилась з німцем, який був старший за неї на десять років. І навіть в тому випадку, що вона зовсім не знала німецької, вони порозумілися. Олена спілкувалась з ним на мові кохання. Саме там, біля моря, вона почала відчувати себе – коханою жінкою.
З Миколою вони розлучилися. Олена зараз щаслива і закохана живе в Німеччині, багато подорожує з новим вже чоловіком, який буквально пилинки здуває з української красуні.
Цього року вони навіть приїжджали разом в Україну.
Її очі видають все – вона щаслива та кохана жінка, а ще, вони чекають на появу дитинки.
Щиро бажаю цій парі щастя.
Ця історія показує, що все в наших і Божих руках. Така була в Оленки доля. Але вона відчула цей трепет в серці, і не побоялась зробити свій вибір і сказати Миколі – ні, щоб бути щасливою в іншій країні.
Автор – Наталя У
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – tapeciarnia
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- Я не хочу старіти сама! Ніколи не думала, що перестану радіти своїм дням народженням! Але зараз мій 70-річний ювілей, який я зустріну 10 грудня, мене не радує. Я почуваюся зовсім самотньою при живому синові, а все через те, що я не порозумілася з невісткою, не стала їсти ту її дієтичну нісенітницю. Та зараз би я вже згідна. У будинку немає ні м’яса, ні курки. Тільки риба, яйця та сир, іноді навіть не справжній. Принесла їм цукерки ще на минуле Різдво: карамель, желе, нуга, вафлі, шоколад. Так невістка їх викинула
- Майже рік нема мого захисника, а зі мною і сином живе мама чоловіка. Я сама її покликала минулої зими, щоб їй не було так самотньо і сумно. Я думала, разом нам буде легше. Але я більше так не можу, дуже хочу знову відселити свекруху, та Віра Василівна в свою квартиру переселенців пустила. Вона щовечора співає Макарчику ту саму колискову і називає його Микитою, готує щодня тільки те, що любив малим і вже дорослим Микита. На стіл, коли ми сідаємо їсти, ставить для Микити тарілку і кладе прибори
- На вихідних в невістки був день народження. Я купила гарну подарункову торбинку, поклала туди шкарпетки, шампунь і цукерків до повної, трюфеля, ті, які невістка полюбляє. Прийшовши до дітей, я привітала їх гарними побажаннями і вручила подаруночок. Та від відповіді невістки я ледь не почервоніла. “Тут, лише торбинка красива, а вміст, так собі”. За столом я себе почувала незручно, довго не сиділа, сказала, що звикла швидко лягати спати. А сьогодні, як плівку перемотую в голові ці слова
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну