Коли я побачила, що Сергій без вагань переказав матері 9 500 гривень на нове пальто, а на заміну зламаних окулярів моїй мамі ледве виділив 2 500 гривень, я зрозуміла, що проблема не в економії, а в цінності, яку він нам надає. Цей фінансовий дисбаланс скоро призведе до великої розмови.
Яна відчула, як її серце стискається від несправедливості, що щоразу накочувала на неї хвилями. Це не було раптовим відкриттям, а скоріше повільним, але неминучим усвідомленням того, як влаштовані фінансові відносини у її власній сім’ї – у тому числі й із родичами чоловіка, Сергія.
Яна та Сергій були разом вісім років, останні п’ять – у шлюбі. Вони мали двох чудових донечок: трирічну Оленку та шестирічну Софійку. Обидві дівчинки потребували багато уваги, а Сергій був постійно на роботі, намагаючись забезпечити сім’ю. Яна також працювала віддалено, але її основний час займали діти. Життя було насиченим, але вимагало чіткого планування, особливо фінансового.
Кілька років тому, коли народилася молодша донька, вони вирішили, що їм потрібна допомога. Яна не хотіла віддавати дітей у садочок так рано, тому звернулася до своєї мами, Оксани Петрівни.
— Мамо, я знаю, ти вже на пенсії, але якби ти могла допомагати нам із дівчатками кілька разів на тиждень, це було б порятунком! — просила Яна.
Оксана Петрівна, жінка світла і золотого серця, погодилася одразу.
— Звісно, доню, я ж знаю, як тобі важко, — відповіла вона. — Твої дівчатка — моя радість.
Вони обговорили оплату. Яна, хоч і розуміла, що це її рідна мама, наполягла на тому, щоб платити їй щомісяця.
— Мамо, ти витрачаєш час, сили, проїзд, — пояснювала Яна. — Це має бути чесно.
Вони домовилися на скромну, але, як тоді здавалося, достатню суму. Ця сума покривала проїзд і невеликий бонус за час. Оксана Петрівна, як людина дуже скромна і невибаглива, ніколи не просила більше. Вона приходила, займалася з дівчатками, готувала їм, прибирала, читала казки. Вона не просто доглядала дітей, вона вкладала в них частинку своєї душі, роблячи це з любов’ю, а не просто як працівниця. Яна навіть іноді ловила себе на думці, що її мама робить набагато більше, ніж будь-яка найнята няня, і за набагато менші гроші.
Сергій, хоч і був добрим чоловіком, рідко втручався у ці “жіночі” домовленості, вважаючи, що мама Яни допомагає “просто так”, а оплата — це символічна подяка.
Усе це було б просто частиною їхнього сімейного життя, якби не ситуація зі свекрухою, мамою Сергія, пані Галиною.
Пані Галина була жінкою з великими фінансовими апетитами та завищеними вимогами. Вона не допомагала з дітьми — ніколи, навіть коли її просили просто посидіти півгодини. Вона вважала, що її функція у цьому житті – бути поважною тещею, до якої потрібно ставитися з особливою пошаною.
Сергій був єдиною дитиною в сім’ї, і пані Галина завжди відчувала себе в праві розраховувати на фінансову підтримку сина. Коли молода сім’я тільки-но почала жити разом, Сергій перевів свою матір на щомісячне “утримання”.
— Мама сама не справляється, — пояснював він Яні. — Її пенсія маленька. А вона ж моя мама.
Яна погодилася. Вона розуміла, що батькам потрібно допомагати. Сума, яку Сергій щомісяця переводив матері, була значною. Вона була майже втричі більшою за те, що вони платили Оксані Петрівні за її титанічну працю з доньками.
Але це був лише початок.
Пані Галина регулярно телефонувала Сергію зі “своїми потребами”.
— Синочку, мені потрібно нове пальто, бо старе вже не личить, — казала вона.
— Сергію, у моєї подруги Марії сьогодні святкування, мені потрібен подарунок, але щоб не гірше, ніж у інших, — наполягала вона.
— А у вітальні треба поміняти шпалери, ті вже мені набридли, — вимагала свекруха.
І щоразу Сергій, як люблячий, але фінансово засліплений син, погоджувався. Він брав гроші зі спільного сімейного бюджету, який вони з Яною складали з такими труднощами. Вони відкладали на освіту дітей, на нове житло, на літній відпочинок. Але щоразу ці “непередбачені” витрати пані Галини з’їдали велику частину їхніх заощаджень.
Яна намагалася говорити про це з Сергієм.
— Сергію, твоя мама не працює для нашої сім’ї, вона не допомагає з дітьми, але бере з нашого бюджету великі суми, — намагалася вона донести. — Моя мама працює, як годинник, допомагає нам виховувати наших дітей, але отримує мінімальну оплату! Хіба це чесно?
Сергій нервував.
— Яна, не порівнюй, — говорив він. — Моя мама – це моя мама. Вона мене народила, вона мене виховала. Я зобов’язаний їй. Це борг сина!
— А моя мама? — підвищувала голос Яна. — Вона не народила мене? Вона не виховала? Чому її допомога з нашими дітьми — це “просто так”, а фінансові примхи твоєї мами — це “синівський борг”?
Яна відчула, що її обличчя спалахнуло від гніву, який вона намагалася стримувати.
— Ми могли б платити моїй мамі вдвічі більше, це було б справедливо! — продовжувала вона. — А вона б могла допомогти собі. Тим паче, що вона дійсно нам потрібна. А твоя мама бере гроші на речі, які не є необхідністю, і це просто тому, що вона звикла, що ти платиш.
Одного разу стався момент, який став для Яни останньою краплею. Її мама зламала дорогий окуляр, коли бавилася з онуками. Це була випадковість. Вона, звісно, засмутилася і сказала, що сама їх замінить.
— Ні, мамо, не хвилюйся, ми їх оплатимо! — сказала Яна.
Вони з Сергієм обговорили це. Сергій неохоче погодився. Яна відчула, що він робить їй послугу. А наступного тижня Сергій повідомив, що його мама зателефонувала і сказала, що їй потрібен невеликий ремонт у квартирі, який коштував у чотири рази дорожче, ніж окуляри Оксани Петрівни. І Сергій уже перевів їй гроші.
— Сергію, як ти міг? — запитала Яна, відчуваючи, як її очі наповнюються сльозами розпачу. — Ми не відновили окуляри моїй мамі, яка працює на нас, а ти віддаєш такі гроші на косметичний ремонт у твоєї мами? Як ти розставляєш пріоритети?
Сергій був роздратований.
— Яна, ти постійно мене цим докоряєш, — сказав він. — Я не можу відмовити мамі. Це вище моїх сил. Вона ж образиться! Вона ж буде дуже засмучена, і ми з нею посваримося.
— А образити мою маму своєю несправедливістю ти можеш? — запитала Яна. — Зробити так, щоб я почувалася, немов я і моя мама – це люди нижчого сорту, чия праця і допомога не цінується?
Це було саме те відчуття – немов праця Оксани Петрівни, її час і любов до онучок не мали реальної, фінансової ваги, а бажання пані Галини мали більшу вартість, ніж усі їхні сімейні плани.
Цей епізод став початком справжньої фінансової кризи у відносинах пари. Яна почала більш уважно стежити за спільним рахунком, вимагаючи прозорості. Вона намагалася встановити чіткі межі для “допомоги” пані Галині, але Сергій завжди знаходив спосіб обійти ці правила, пояснюючи це “нагальною потребою мами”.
Яна зрозуміла, що проблема не лише у грошах. Проблема була у повазі та цінності. Сергій не цінував працю її матері на належному рівні, бо вона була “її” мамою і “просто допомагала”, тоді як його мати була “священною коровою”, чиї бажання мають задовольнятися за будь-яку ціну.
Яна відчула себе в пастці. Вона не хотіла сваритися з чоловіком, але жити з такою кричущою несправедливістю, коли її рідна матір, заледве покриваючи свої витрати, працює на їхню сім’ю, а свекруха просто споживає сімейний бюджет, вона більше не могла. Яна зрозуміла, що наступним її кроком буде серйозна розмова з Сергієм, де вона змусить його визнати цю нерівність і встановити нові, справедливі для обох матерів фінансові правила. Або ж вона візьме на себе відповідальність за фінансову компенсацію для своєї мами, навіть якщо це викличе конфлікт із чоловіком.
Яка ваша думка, любі читачі? Як Яні правильно вчинити у цій ситуації? Як донести до Сергія, що допомога її мами, її праця варта більшої поваги і вищої оплати, ніж просто покриття витрат, і що його фінансова підтримка матері має бути в розумних межах?
Поставте свою вподобайку цьому посту, якщо ви вважаєте, що це важлива тема для обговорення в сім’ях, і напишіть у коментарях, що ви думаєте про цю дилему. Ваша думка справді важлива!
