Справа в тому, що це моя колишня невістка з онуком, яким я дала прихисток. Вони зараз у меене живуть, але судячи з усього, мають переїхати, коли
Вони одружилися, мій син Павло і Ірина, надто юними. Я тоді ще знала, що ніякого толку з того не буде.
Прожили вони шість років, нажили квартиру в Ірпені, та й розійшлися, тобто син зустрів іншу жінку і покохав. Квартиру він по-чоловічому залишив колишній дружині і сину, платить Ірині аліменти.
Я ж живу у двокімнатній просторій квартирі в Києві, 10 років тому овдовіла. Стажу в мене толком нема, бо чоловік добре заробляв, тому я маю маленьку пенсію.
На комуналку і життя мені її ледь вистачало, тому я запустила жити в другу кімнату двох дівчат-студенток.
Жили вони у мене до самого вторгнення, але потім мені довелося попросити їх зʼїхати. Причина – я приютила в себе колишню невістку з онуком, бо їхній будинок і квартира в Ірпені були зруйновані.
Мій же син пішов захищати Україну, вже більше року служить, молюся за нього щодня.
А ось Ірині в мене сподобалося на таких умовах жити. Грошей я з них абсолютно ні за що не брала, адже як можна – рідні ж люди, втратили житло.
Комунальні у мене виросли в два рази, але син зараз дещо допомагає грошима, по 8 тисяч дає мені на карту щомісяця, от я й справляюся.
У той же час невістка моя на скільки я розумію, досить нормально заробляє на продажах в якомусь інтернет-магазині, плюс аліменти від сина.
Продукти для себе й дитини Іра купує дорогі і якісні, я ж бачу на її поличці в холодильнику і що вони їдять. Досить часто по кафе ходять.
Мене це все вже потроху починало напружувати, але я мовчала до одного моменту.
Кілька днів тому я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила – так чуть не обімліла! Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
Ввечері я влаштувала з Іриною серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Бо це вже занадто – так розкошувати, коли в країні таке, я тягнуся з останнього, батько її дитини а фронті.
Ірина ображається вже кілька днів і сказала, що шукає квартиру. Що ж, мені прикро, що так вийшло, але я не шкодую і все одно вважаю що я права.
Нехай переїжджає і зрозуміє, як то воно, коли житло не безкоштовне. А я знову собі квартирантів візьму, хоч легше фінансово стане.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
