fbpx

Коли я похабцем 24 лютого збирала речі свої і дітей, мій Андрій відмовився їхати, оскільки він чоловік і має нас і Батьківщину захищати. Я розуміла і прийняла коханого, хоча знала, як все це може закінчитися. Остання наша зустріч була не такою, як зазвичай. Мого Андрія вже не впізнати, він вже не та людина, яку я знала. Та незважаючи ні на що, ми з дітьми повинні жити, і жити тут і зараз, бо ніхто з нас не знає, що нас чекає завтра

Сьогодні їздила зі своїми синами в торговий центр, ще дещо було потрібно прикупити з одягу на зиму, тай хотілось якусь вилазку зробити дітям. Чи то сходити в кіно чи на смачну піцу. А в великих торгівельних комплексах все це вже є і в одному місці дуже зручно.

Після двадцять четвертого лютого, моє серце не знає спокою. Спочатку ми з сім’єю втікали в інше місто. Похабцем збирались, що багато цінних речей вже не повернути.

А потім мій Андрій сказав, що мусить стати на захист Батьківщини і усіх нас, бо це його чоловічий обов’язок. З таким його рішенням мені важко було змиритися.

Я майже всі наші заощадження витратила на те, щоб його повністю укомплектувати. Часто чула від людей такі розмови: “В них там зарплатня висока, за ці гроші нехай собі все й куплять”.

Після таких слів зовсім не хотілось когось просити про допомогу. Раніше ми майже кожні вихідні всі разом, повною нашою сімейкою, збиралися і мандрували містом.

Стільки теплих спогадів і кольорових фото. А потім все сіре і я на деякий час замкнулась в собі.

Хлопці в школі, а я на роботі. Андрій пересилав нам гроші, але вони мені не приносили радість. А потім три кoнтузiї, і мого чоловіка не відпускають додому.

Остання наша зустріч була не такою, як зазвичай. Мого Андрія вже не впізнати, він вже не та людина, яку я знала.

Звісно, я хочу щоб мій коханий і батько моїх дітей повернувся додому, та я не знаю, яке життя на нас чекатиме далі.

Лише спілкування зі спеціалістом, до якого мене примусово відвела співробітниця, допомогло мені зрозуміти, що мої діти не заслуговують на сірі будні. Що тільки в моїх силах внести барви в їхнє життя.

Хочу щоб мої хлопчики усміхались і раділи, як раніше. Щоб обирали собі одяг який подобається. Адже життя триває незважаючи ні на що, наш тато пішов туди заради нашого майбутнього, і він точно не бачив його саме таким, як воно в нас зараз є.

В торговому комплексі було дуже багато людей, багато хто був сім’ями і це так прекрасно. Ніхто з нас не знає, що на нас чекає завтра, та сьогодні нам дано для нашого життя.

Чому, якщо є така можливість, не прожити наш день саме так, як нам подобається?

Всім нам зичу миру і добра.

Не забуваймо, що саме відбувається в нашій країні та стараймося своїми діями наближати Перемогу.

Щоб кожен батько повернувся в сім’ю і сім’я знову стала щасливою!

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page