Коли я познайомилась з Василем, мені було трохи лячно зустрітися віч-на-віч з сільською роботою, але з іншого боку, мені хотілось зануритись в цей світ. Знайомство з “мамою” було досить тепле. Ввечері, коли я вже лягала спати, вона до мене підійшла, і дала завдання на ранок. Коли Галина Петрівна повернулась з міста, по виразу її обличчя я зрозуміла, буде мені непереливки!
***
Це давно було, Галина Петрівна мені тоді і свекрухою ще не була.
Загалом, розповідаю:
Я сама все життя в місті прожила. Ні, не криворука, але і досвіду життя в селі у мене не було, ну звідки б йому взятися.
Познайомилася з хлопцем. Хороший. Студент, в інституті вчиться, на побачення у випрасуваній сорочечці, штанцях, весь такий… як з ложечки.
А я то тоді в училищі вчилася, всі хлопці навколо в пом’ятих спортивних штанах, а тут такий красень.
Любов у нас закрутилася швидко.
Згодом я привела його у нашу квартиру, познайомила з батьками, а я з його мамою не знайома – вона в селі живе, 200 кілометрів від нашого міста.
Ну, значить, зустрічались ми так до канікул, а там все, мій Василько на малу батьківщину поїхав. Картоплю підгортати, корову пасти, сіно косити, дрова рубати, ну і все інше, він там до цього ж з дитинства звик.
Засумували ми тоді дуже сильно одне з одним.
Приїжджай, каже сюди до мене у відпустку!
Я ж працювала вже, це йому 5 років вищу освіту отримувати, а мені червоний диплом за рік видали.
Ну, але скука зробила своє.
Приїхала на вокзал, купила квиток на автобус, чекаю сиджу відправлення, під пахвою чоботи гумові тримаю. Це мій Василько попросив йому з міста привезти.
В автобусі поруч зі мною дід їхав.
Кажу – “А чи не підкажете, де мені виходити?”
Там же знаєте як – їде автобус з одного міста в інший, а дерева ці по шляху рівномірно розсипані. І зупинки не оголошують! Тому добратися в село може тільки корінний житель, ну, або ось така закохана дівка, як я.
– Що ж ти в цьому селі забула? Виходь краще там, де я живу!, – засміявся дідусь.
– Жениха забула! Ось їду, чоботи везу!
Зійшла на дальній станції, трава по пояс…
Висадили, а мене мій любий вже на білій жигулі зустрічає!
У брудній футболці, калошах, у всій своїй красі.
Познайомив з мамою, з коровами, собакою, кішкою і сіли ми вечеряти.
А мама і каже: – “Я молоко перегнала, а вранці рано на роботу піду, вимиєш сепаратор?”
Які питання? Звісно!
Вранці дає мені мій наречений таз, глечик, діжку з водою показує…
Ну, добре! Впораюсь!
Закатала рукава, нагріла воду…
– А чим мити?
Ні губки, ні йоржика, ні засобу для миття посуду, а все таке жирне…
Де у вас тут магазин?
Знаєте як магазини в селі розташовані?
Ось, значить, село, село, а по центру головна дорога! Асфальтована! І ось в будинках цієї центральної вулиці магазини сільські, де все є, від солі до щурячої отрути.
Ну ось ми в один зайшли, в другий, третій, прицінюємося, значить.
Купили в результаті губку, рідину, я все перемила, вечерю приготувала, зустрічаю “маму”.
Вона заходить, зла!
Що ж ви, каже, мене ганьбите!!!
Я йду, а мені кожна собака в магазині доповідає, мовляв, невістка твоя сказала, що нічогісінько у мене немає! Весь будинок брудний! Вимити нічим! Всі засоби у нас скупила!
Я взагалі їм нічого не говорила такого… самі все додумали… а мене по Василю вичислили.
Але я не розумію, що я такого зробила неправильно? А чим мити, як нема чим?
Переді мною завдання поставили, я його виконала!
Тьху! Село!…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
