Після весілля ми переїхали жити до батьків чоловіка, бо вони мають велику трикімнатну квартиру, а орендувати для нас зараз непосильно. Ми дружно живемо, зі свекром у мене взагалі чудові стосунки.
З того часу, як у нас народилася донька, батьки чоловіка мені у всьому допомагають, я завжди можу вільно вийти зустрітися з кимось і сходити у своїх справах. Коли дочка була зовсім крихіткою, ми зі свекрами підміняли один одного біля ліжечка Соломійки. Тобто вночі, якщо донька плакала, до неї по черзі вставали я, свекруха чи свекор.
А от у мого чоловіка Макара в очах його батьків склався образ годувальника та інтелектуала. Він працює лікарем, рано йде, пізно повертається, часом взагалі залишається з колегами повечеряти те, що подарували вдячні пацієнти.
Він настільки звик, що вихованням дитини займаємося тільки я з його батьками, що коли я прошу його у вихідний день збігати по молоко доньці, він просто йде до кімнати до батька і просить його виконати моє прохання. Коли Соломійка була меншою і починала плакати через щось, Макар підходив до когось із нас трьох і просив зробити так, щоб це припинилося.
Напевно, частково Макар почав ставитись до догляду за дитиною так через те, що його мама завжди дуже берегла і балувала, від усього побуту відсторонила. Часто буває навіть, що я прошу чоловіка буквально хоча б потримати дитину, але в цей час підбігає його мама і каже, що, мовляв, це краще зробить вона, бо її син і так дуже на роботі втомлюється. Так само свекруха чинить і після будь-якого іншого мого прохання до нього.
Хоча Макар і сам не горів займатися доглядом за Соломійкою від її народження, але його мати ще більше переконала його в тому, що такий підхід – коли він майже не спілкуються з власною дочкою – більш ніж нормальний.
У той же час, якщо раптом Макар мені чим і допоможе, то його мама мало не кричить «браво», розпливаючись в розчуленні від того, який її синок чудовий тато. Мене таке їхнє ставлення до мого чоловіка дуже засмучує і бентежить, бо це робить його ще більш безвідповідальним. Тобто на роботі він – цінний і незамінний, серйозний і відповідальний, а вдома – маленький хлопчик.
Я думаю, що спільне проживання з батьками його дуже розніжило. Якби ми жили лише вдвох, то йому банально було б нікому передавати далі по ланцюжку мої прохання, і він був би змушений хоч іноді допомагати та брати участь у вихованні Соломійки.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
