Коли я прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, Марія віддала нашого спільного сина своїй мамі. У неї вже була “нова любов”, і Данилко не входив в її плани. У бабусі наш син пробув більше року. Я весь цей час про нього не забував. Передавав гроші, цікавився його життям. І ось тепер, Марія хоче щоб Данилка виховував я, оскільки бабуся погано себе стала почувати. Але і мені цього не потрібно.
В цей час мені було всього 20 років, а моїй дівчині Марії 18.
Ми не довго зустрічалися, і в один прекрасний момент Марія повідомила, що чекає дитину. Стали жити разом, розписалися, з’явився синочок.
Я працював на заводі, добре отримував, на сім’ю вистачало. Дружина з самого ранку відвозила Данилка бабусі, а сама йшла гуляти з подругами. Мені друзі стали говорити, що бачили Марію в компанії чоловіків, то з одним, то з іншим. Я не хотів у це вірити.
Та через 4 роки Марія сказала мені, що зустріла іншого, вони разом вже кілька місяців, і вона від мене йде. За часом це якраз співпало з кризою, я втратив роботу, а її новий друг бізнесмен. Ми сильно полаялися, Марія, йдучи, винесла половину моєї квартири (меблі і дорогу техніку), хоча сама в шлюбі ні дня не працювала.
Я прийняв рішення поїхати на заробітки до Польщі. Дитину вона віддала бабусі, і там Данилко прожив весь цей рік. Я кожен місяць передавав гроші для сина. Марія не давала ні копійки і навіть не приїжджала, не цікавилася дитиною.
Пів року тому бабуся заслабла і постало питання про місце проживання Данилка. Дружина подала в суд на розлучення і просить суд визначити місце проживання сина з батьком, тобто зі мною, аргументуючи тим, що у мене є житло, автомобіль і дохід (я ж передаю гроші). А вона живе з новим коханцем, і вже чекає від нього дитину, ні роботи, ні житла не має, і не перебуває в шлюбі.
Я скажу чесно, забрати дитину не готовий. Я, коли вона повідомила про цікавий стан, взагалі наполягав на тому, що нам ще зарано, Марія дитину, все-таки, привела на світ і тепер мені її віддати хоче.
Я готовий платити аліменти, скільки вона скаже, але повернутися в своє місто і забрати дитину я зараз не можу, у мене там немає роботи, як мінімум. Забрати Данилка до себе сюди теж не варіант, я працюю, живу в гуртожитку, тут немає умов для дитини. Та й взагалі йому в школу йти скоро, хто буде займатися його вихованням?
Інших родичів, хто взяв би дитину на виховання, у мене немає – батьки пішли з життя давно, вдруге одружуватися я більше не хочу, не вірю жінкам тепер.
Дитину шкода, Данилко росте кинутий, як трава в полі, нікому не потрібний.
Як змусити її забрати дитину до себе? Через суд чи ще якось? Що робити далі – в голові не вкладається.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
