Коханий заявив, що годувати чужих дітей не буде, коли я розповіла Жені про те, що ми станемо батьками, Женя не хотів вірити, що близнюки, яких я носила, від нього. Казав, так не могло вийти, що я з кимось зустрічалася ще, а тепер це вирішила прикрити стосунками з ним.
Ми з Євгеном познайомились на вечірці спільних знайомих. Наше спілкування пішло так, ніби ми вже знали один одного якийсь час. У нас розпочався роман.
Минуло півроку, коли я повідомила новину. Реакція Жені не забарилася.
“Бути не може. І не треба мені говорити про те, що всяке буває. Та й які діти у моєму становищі? Мені кредит ще бозна-скільки виплачувати, а тут діти. Ні, я не потягну. Та я й не стану тягнути чужу дитину.”
Я намагалася переконати коханого, що він батько. Але він нічого не хотів чути. “Я тобі повірю, тільки якщо ти мені даси результати тесту, – сказав він, висмикнув волосся з голови і вручив мені.”
“Ти ж знаєш, що в мене немає таких грошей,” – безпорадно відповіла я. “Тим більше, це не мої проблеми,” – підсумував Женя. – А тепер вибач, але нам треба розлучитися.
Протягом кількох наступних місяців Женя отримував повідомлення із осудами та дзвінки від моїх родичів. На нього мало що діяло. Єдине, він посміявся, коли дізнався, що я стану матір’ю двійнят. Йому лише менше проблем.
Минув ще якийсь час. Я написала Жені приблизну дату появи малюків та адресу лікарні. Раптом йому буде не все одно на своїх дітей.
Та він вирішив, що не поведеться на таку провокацію. Це не його діти. Яка йому різниця? Йому б про себе нормально подбати, а тут ще ми.
Тому, коли йому надійшло повідомлення про наших крихіток, він вирішив вдати, що не помітив повідомлення.
Пройшло ще 2 місяці. На пошту Жені надійшло 2 конверти: результати ДНК-тесту та повістка до суду.
“Ти ж казала, що не робитимеш тест!” – обурено процідив у слухавку Євген. “Я казала, що не маю на нього грошей. Але мій родич із Польщі вирішив зробити подарунок. Тепер ти переконався?”
На папері сказано: 99,9% вірогідність того, що мої дітки – від Жені. Інакше не могло й бути.
“Може, ми таки домовимося? – спитав мене Євген. – Ти вибач, що не повірив одразу. Всяке буває.”
“Не варто ще падати нижче в моїх очах. Будь мужиком і приходь до суду. Інакше сам розумієш, кредит стане твоєю меншою проблемою.”
Женя прийшов. У суді йому призначили аліменти, які він тепер сплачує зі своєї зарплати. Інакше на нього чекало справжнє покарання. Хоча він досі не може зрозуміти, як так вийшло. Мабуть, справді, трапляється всяке, ну чесне слово.
Фото ілюстративне.
