fbpx
життєві історії
Коли я увійшла до квартири, я не те, що здивувалася. Подивилася я на порожню квартиру доньки Іринки та зятя Максима, набрала сваху Тетяну, але дарма я це зробила, одразу пошкодувала. Ми все обміркували разом і вирішили, що треба перенести урочистість на наступний рік, коли це все скінчиться, дай Боже. Дві табуретки та одна сковорода – все

Подивилася я на порожню квартиру доньки та зятя, набрала сваху Тетяну, але дарма я це зробила, одразу пошкодувала. Розповім спочатку.

Моя дочка Іринка сказала, що виходить заміж кілька місяців тому. Ми все обміркували разом і вирішили, що треба перенести урочистість на наступний рік, коли це все скінчиться, дай Боже. Молодята погодилися, але зробили все рано по-своєму.

Молоді хотіли якнайшвидше з’їхатися, тому вирішили розписатися і переїхати жити на орендоване житло. А урочисту частину ми відсвяткуємо згодом. Що поробиш, діти вже дорослі: Ірі моїй 23 роки, а її нареченому вже 278років. Він працює, а Іра ще навчається в університеті.

Зять у мене добрий, порядний. Максим самостійний, та й разом вони з Іринкою ніколи ні про що не просили з того часу, як почали жити разом.

Місяць тому я приїхала у гості на чай до своєї дочки. Коли я увійшла до квартири, я не те, що здивувалася, а обомліла від того, як у квартирі порожньо.

На кухні дві табуретки та одна сковорода, кухонного начиння немає, один комплект постільної білизни та пара рушників. Сплять вони на матраці, а для речей у них лише комод.

Я запитала одразу Максима, невже це все? Він усміхнувся і спокійно відповів, що поки що це все, а решту вони наживуть. Іринка розповіла, що чоловік витратив велику суму на оренду житла за два місяці та послуги рієлтора. Але скоро, з її слів, вони все куплять.

Не знала я, що зять забирає доньку з рідної хати, де все є, у порожню коробку. Я попросила дочку заїхати до мене, дала Ірі кілька комплектів постільного, плед, подушки, ложки, виделки, тарілки. Ось кухлів не знайшлося.

У дочки я взяла номер свахи про всяк випадок. А через місяць я приїхала до молодят ще раз – кухлів у них не з’явилося. Та й взагалі, у них нічого не змінилося у квартирі за цей час.

Мене обурила бездіяльність свахи, я зателефонувала їй, щоб поговорити. Сказала, що треба якось разом поєднатися і допомогти їм купити все необхідне.

І тут мама зятя мені каже, мовляв, що її син – доросла людина і що він може забезпечити сім’ю. Вона вже свій внесок у цю сім’ю зробила, купивши синові машину.

Про мою дочку вона сказала, що Ірина студентка, і її син тепер має її забезпечувати, доки вона вчиться. Він сплачує житло, продукти, все. А посаг дружини маю забезпечити я. Ну це ж треба!

Ми давно не живемо за старими традиціями. Але коли вже мова про них зайшла, то зять мав забрати наречену до свого дому, а не до порожньої квартири, за яку треба щомісяця віддавати багато грошей чужій людині.

Домовитися не вдалося, і, мабуть, навряд чи вдасться. Як же так? Виходить, діти самі собі надані, а намагаюсь допомогти лише я? У мене зараз із фінансами туго. Чоловік без роботи і є молодший син, якого треба забезпечувати.

Але більше я хвилююся за свою дочку. Тепер все її подружнє життя свекруха нічим не допомагатиме. Хіба так можна?

Іринка на мене образилася за телефонний дзвінок Максимовій мамі, от і вся подяка за підтримку. Зять теж зі мною не спілкується, бо вважає, що це не моя справа, що я не повинна втручатися.

Тільки очсь мені не байдужа доля дочки, і я не можу відсторонитися від неї, як це зробила сваха! Ніякої совісті у цієї жінки, я так вважаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.