fbpx
життєві історії
Коли я відкрила двері, то побачила на порозі окрім чоловіка, свекруху і незнайому мені дівчину. – Проходь, Русланко. Ось, глянь, яка гарна квартира. Після того як все вляжеться з розлученням, ви тут з Валерчиком буде жити. А ви (глянувши на мене і дочку), подумайте за цей час, куди з’їдете. – Це вже потім я побачила, що мій чоловік тримає цю незнайомку за руку

Коли я відкрила двері, то побачила на порозі окрім чоловіка, свекруху і незнайому мені дівчину. – Проходь, Русланко. Ось, глянь, яка гарна квартира. Після того як все вляжеться з розлученням, ви тут з Валерчиком буде жити. А ви (глянувши на мене і дочку), подумайте за цей час, куди з’їдете. – Це вже потім я побачила, що мій чоловік тримає цю незнайомку за руку.

Я приїхала в місто відразу після закінчення сільської школи, дуже хотіла вступити до медучилища, і моя мрія збулася. Із задоволенням осягала медичні премудрості, а на практиках в лікарнях лікарі від мене просто шарахалися, оскільки я не давала їм проходу своїми питаннями та проханнями довірити що-небудь серйозне.

Після закінчення пішла працювати операційною сестрою, там і познайомилася з одним з пацієнтів, який згодом став моїм чоловіком.

Житла свого у нас не було, оренду ми тоді потягнути не могли, і довелося притулитися у матері Валери. Свекруха не злюбила мене з першого дня. Вона вважала, що я не пара для її красеня, навіть те, що я її синові дуже допомогла в період реабілітації після складного випадку, ніяк не позначилося на наших відносинах.

Свекруха мене в буквальному сенсі з’їдала по шматочках, особливо під час відсутності Валери. На добові чергування я летіла, щоб розслабитися в улюбленій медичної атмосфері і хоч ненадовго забути закиди і причіпки, що чекають вдома.

Коли наші відносини дійшли до точки кипіння, а я була вже на п’ятому місяці, ми змогли все-таки нашкребти грошей на перший внесок і придбали невелику затишну двокімнатну квартиру. Великий внесок зробили мої батьки.

Полегшення було недовгим. Після появи на світ нашої Емілії чоловік, замість того, щоб радіти життю і насолоджуватися спілкуванням з дитиною, почав вести себе абсолютно неадекватно. Додому він приходив пізно, а у вихідні дні чомусь пропадав у своєї мами, мотивуючи це необхідністю допомогти і скрасити самоту.

Свекруху я принципово на запрошувала до нас додому, до спілкування з онукою вона не прагнула, так ми і жили, збільшуючи прірву в стосунках. Мама мала на Валеру величезний вплив, мене просто дратували його аргументи в рішенні того або іншого питання “мама порадила”, “мама сказала”, “мама вважає”. Я його обривала на пів слові, що, в свою чергу викликало бурю емоцій у слухняного сина.

Так, в “боротьбі” непомітно пролетіло вісім років. Одного недільного ранку, не можу назвати його прекрасним, пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла ціла делегація – свекруха, мій чоловік і якась дівчина, на пів голови вище всіх. Свекруха сміливо зробила крок вперед і, не вітаючись, видала:

– Ось, Русланко, тут ви будете з Валерчиком жити, коли закінчиться розлучення і вгамуються всі формальності. Ну, а вам (свекруха глянула в нашу з дочкою сторону) потрібно подумати, куди перебиратися…

Мене просто пересмикнуло від обурення:

– Нам подумати? Це вам потрібно подумати, перш ніж командувати на презентації чужої квартири невідомо кому! Тут будемо жити ми з Емілією, а ваш “цуцик” нехай пошукає для своєї “дами” інше житло!

Свекруха явно не була готова до такої відповіді, і злегка розгубилася, але потім, зібравшись з думками, відповіла:

– Все, на що ти можеш розраховувати – це розділ квартири на трьох!

Чоловік весь цей час стояв за нею і тримався за ручку цієї “дами”. Потім вони розвернулися і зникли в невідомому напрямку.

Дочка після їх відходу розплакалася, я її обняла і теж заревіла…

Розлучення проходило бурхливо. Коли ми вже офіційно не були чоловіком і дружиною, сталася ще одна спроба захоплення нашої квартири. На цей раз чоловік приїхав зі своєю Русланою і заявив, що має право жити на належних йому квадратних метрах. Пожити їм не вдалося, тому що я вмію за себе і дочку постояти.

У підсумку наша двокімнатна була продана, ми з донькою змогли на виручені гроші купити собі скромну однокімнатну квартиру, хоч і довелося залазити в кредити.

Час згладжує всі проблеми, через чотири роки ми майже забули про всі пригоди минулих років, і прекрасно жили з Емілією удвох. Моя дівчинка підросла, стала розсудливою, я бачила, що вона розуміє, як важко мені одній справлятися з нашим матеріальним забезпеченням, і не вимагала якихось особливих покупок. Допомагали з продуктами мої батьки, які приїжджали нас провідати, а внучка всі канікули проводила у них, допомагаючи по господарству і насолоджуючись прекрасною природою.

Всі неординарні події у нас чомусь відбуваються по неділях. Чергова не дуже приємна історія теж трапилася у вихідний день.

Ранній дзвінок, Емілія збиралася з однокласниками на пікнік, і побігла відчиняти, думаючи, що друзі вже прийшли за нею. Але замість них побачила тата з двома об’ємними сумками.

– Привіт, донечко!

Інтонація мого колишнього чоловіка була така, що, не знаючи всієї передісторії відносин, можна заплакати.

Виявляється, він прийшов покаятися, так як нічого хорошого у них з Русланою не відбулося, свекруха теж не вжилась разом з новою невісткою, як колись зі мною.

Я стримано відповіла, що варіантів нашого спільного життя просто не існує, від слова “взагалі”. А дочка була набагато емоційнішою в своїх висловлюваннях, запропонувавши батькові помиритися зі своєю Русланою і залишити нас у спокої.

Валера, бачачи таку “теплу” зустріч, розвернувся, і побрів вниз по сходах. Чисто по-людськи, мені, десь глибоко в душі, було його шкода. А Емілія, помітивши мій стан, швидко зачинила двері і сказала:

– Мамо, навіть не думай! Він нас зрадив раз, зрадить і другий, якщо підеш назад! У мене є ти, бабуся і дідусь. Решта – чужі люди.

Дочка втекла до однокласників, а я, залишившись одна, подумала, що життя надто коротке, і витрачати його на таких “маминих синків” не кращий вихід.

Хіба не так?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page