У мене є особливий пунктик: я дуже не люблю готувати. Просто це не моє від слова зовсім. Небачу сенсу витрачати час на справу, яку не любиш. Все є зараз продажу готове. Для мене немає нічого сумнішого, ніж стояти на кухні, чистити картоплю, натирати моркву та робити інші типові кухарські дії. Не моє це і все тут.
Коли я виходила заміж, я чесно сказала Ігорю: не люблю і не буду готувати, будемо їсти піцу, пельмені з магазину, замовляти доставку, купувати готову кулінарію в супермаркетах.
– Так, кохана, я ж тебе люблю! А готуєш ти, чи ні, це не важливо, їсти – не сенс життя, – відповів він тоді.
Мені 29 років, все життя прожила у Києві. Два роки тому вийшла заміж. І все у нас з чоловіком приголомшливо і прекрасно, повне порозуміння та зразкова сім’я, якби не питання готування.
Думка мого Ігоря після весілля раптово змінилася. тепер мій коханий вважає, що добра дружина зобов’язана готувати для свого чоловіка. Справа не в тому, що йому нема чого їсти чи не смасчно з магазину — для нього страви, приготовані дружиною, важливі для створення домашнього затишку, це символ щасливої сім’ї, її необхідний атрибут. Ось як виявилося на ділі. І погодитися з тим, що його кохана жінка, тобто я, не любить і не хоче готувати, він не бажає.
Готувати я, до слова, вмію, оскільки свого часу моя бабуся витратила дуже багато своїх і моїх сил, щоб навчити мене це робити на рівні помітно вищому за середній. Але любов до процесу готування у мене зникла десь у процесі навчання, хоча, можливо, як я припускаю, її ніколи в мене і не було. Я не намагаюся перекласти всю відповідальність за мою нелюбов до каструль на бабусю, просто пояснюю, що до чого.
Поки ми просто зустрічалися, я не готувала Ігорю і його це цілком влаштовувало. Коли ми розписалися, я нічого не збиралася міняти, але Ігор тепер вимагає від мене домашньої їжі, свіжоприготовленої. Для мене ж, як і раніше, чудовий варіант купувати готову їжу на замовлення, але Ігорю це здається неправильним на постійній основі. І питання зовсім не в тому, що так буде дорожче – ми обоє досить непогано заробляємо і різниця у вартості не була б критично важливою для нашого сімейного бюджету.
Мене не приваблює моя кухня, незважаючи на нові меблі, купу сучасної корисної побутової електроніки та інших «заохочень» з боку чоловіка. Напевно, для більшості жінок здається, що я просто примхливе дівчисько, але я згодна робити будь-яку роботу, навіть найбруднішу і найважчу, аби подалі від кухні.
Не раз пробувала поговорити з Ігорем, обговорити все спокійно, навіть запрошувала як «посередника» його маму, але все без толку. Дивно, але свекруха Марина Володимирівна мене розуміє і в принципі підтримує, але на її сина жодні аргументи не діють.
Підкажіть, будь ласка, як переконати Ігоря відпустити мене на волю із кухонного полону? Заздалегідь велике дякую за поради.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
