Ми з Марком одружені вже сім років. У нас двоє дітей. Перша дитина – це мій син від першого шлюбу, а другий наш спільний.
У нас були ідеальні стосунки, але в якийсь момент він почав чіплятися до мене по всяких дрібницях. То суп холодний, то рушник не там лежить, і з-за будь-яку дрібницю роздував скандал. А я йому нічого і сказати щось не можу, адже квартира то його.
Коли я вийшла з декрету на роботу, то познайомилася з Ігорем, він був теж одружений і у нього були діти, але мені було з ним цікаво спілкуватися, з ним я душевно відпочивала після домашніх негараздів.
Минуло небагато часу, і я стала звертати увагу, що він відчуває до мене інтерес, але не як до співрозмовника, а як до жінки. Мені він теж уже став цікавий, як чоловік. Якось він підвозив мене з роботи до дому і наважився на поцілунок, а через тиждень – відбулось і щось більше…
В мене не було відчуття провини, я просто насолоджувалася і отримувала задоволення від кожної хвилини, проведеної з коханцем. З ним я відчувала себе жінкою.
Я звичайно розумію, що роблю погано по відношенню до свого Марка, але він сам винен, що перетворив мене в “рабиню Ізауру” – подай, принеси, прибери, попери. А то, що я жінка, яка хоче любові і ласки, він по-моєму забув.
Мені добре з Ігорем, але я знаю, що сім’ю він не залишить, та й я не хочу руйнувати свою родину. Ми зустрічаємося пару раз на місяць, і в ці моменти я відчуваю себе красивою і бажаною жінкою, а не прислугою. У чому моя вина, що я теж хочу бути щасливою?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – hpic2.me
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
