Коли я вийшла з приміщення, якому віддала стільки років свого життя – вільною людиною, то не могла “надихатись” свободою. – Нарешті я пенсіонерка! Тепер то я зможу здійснити всі найзаповітніші бажання. Першою, хто до мене додзвонився, щоб привітати, була моя подруга з Трускавця. Вона ж і запросила до себе в гості, але наступні два дзвінки вже не були такими радісними
Останній рік до пенсії я допрацьовувала з нетерпінням. Швидше б на заслужений відпочинок вже.
Планів мала: хоч разок за кордон з’їздити, до подруги в Трускавець навідатись, стільки часу вона мене до себе гукає, а мені все ніколи. Тепер то я – вільна буду.
Настав довгоочікуваний день. Відстоявши чергу в пенсійному фонді, я здала пакет документів на призначення пенсії.
Вийшовши із задушливого приміщення на вулицю, я на вдихнула запах свободи. Це вам не жарт, 35 років безперервного стажу. Будинок, робота, діти.
Все всюди встигнути, всіх нагодувати – обслужити. Благо, тітка квартиру мені залишила, та від чоловіка трикімнатна в центрі залишилася.
Житло здавала в оренду, обох дітей в інституті на ці гроші вивчила. А зараз все, можу своїм життям жити.
Можна сказати, життя тільки починається. Недалеко тур агентство є, зайти треба, прицінитися. Так в паспортний стіл забігти, закордонний паспорт забрати. З цими думками я пішла в бік будинку.
Пролунав дзвінок телефону, на екрані висвітилося: Іванка. Розмова з донькою мене не обрадувала. Вона привітала мене з виходом на пенсію і відразу запитала, коли я зможу почати сидіти з молодшою онукою, за приватний садок важкувато платити.
А навіщо платити, якщо є безкоштовна бабуся на пенсії? Повідомивши, що внучку вони вже забрали з саду і завтра вранці мені привезуть, дочка скинула виклик. Через пів години, приблизно з таким же проханням, подзвонив син. Мене вони навіть не запитали, так, поставили перед фактом. Я їм повинна допомагати. Я повинна…
Я сказала синові, щоб приїхав до мене завтра вранці, розвернулася на 180 градусів і пішла в туристичне агентство. Діти з онуками примчали до 7 ранку. Побачивши в коридорі зібрану валізу, вони засипали мене питаннями.
Рідні мої, я вас люблю, і онуків дуже люблю, але сидіти з ними не буду. Я вийшла на заслужений відпочинок. Я вас виростила, вивчила, дала кожному по квартирі. Ви з сім’ями щороку літаєте по відпустках, а я море тільки на вами привезених магнітики і бачила.
Майте совість! Я купила квиток до Єгипту, завтра у мене літак. Зрештою, я заслужила відпустку.
Діти образилися, сильно. Але в чому я не права? Коли вони одружилися та дітей народжували, мене не питали: ми дорослі, самі розберемося. Ось і нехай розбираються.
А мене чекає Шарм-ель-Шейх і гарячі пенсіонери.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook