Коли я їхала на роботу до Василя, то розуміла, щось тут не так. На території офісу був лише охоронник і його дружина. Я навіть не встигла розвернутись, як почула: “Ти якщо собі іншу знайдеш, одразу мені скажи. Не хочу бути на її місці. Все місто знає, а Стефа вірить у його вірність. – Сівши в автівку я набрала номер чоловіка. По інтонації він все зрозумів, хоча й намагався якось виправдовуватися. – Приїжджай додому, є розмова!
Ми з моїм чоловіком жили добре. Дуже добре. Правда, заміжньою жінкою я була рівно десять років тому. Познайомилися ми з Василем в автобусі. А кажуть, що пристойні дівчата на вулиці не знайомляться. Не знаю, але ми познайомилися і ще цілий рік зустрічалися, перш, ніж вирішили одружитися.
Зараз мені майже 50 років, а тоді я була молода, весела, і навіть красива. Весь час прагнула до того, щоб схуднути, хоча ніколи товстухою не була. А Василь завжди бурчав:
– Навіщо мені суповий набір? Припини свої дієти, вони все одно не допомагають, тільки шлунок собі псуєш.
Так, Василь завжди дбав про моє здоров’я. Я тоді цього не розуміла. Мені хотілося, щоб, як в кіно, щоб Василь прокидався і приносив каву мені в ліжко, щоб квітами усипав, щоб… Одного разу Василь приніс каву в ліжко, виявилося, що пити її зовсім не зручно-того й гляди, що виллєш собі на нічну сорочку. Я його попросила більше цього не робити. Він любив мене по-своєму – піде на роботу, а потім дзвонить:
– Стефо, одягни штани тепліші, сьогодні такий мороз!
Або побачить, що я на дачі відро важке піднімаю, біжить:
– Ну, куди ти надриваєшся? Важко було мене гукнути?
І хлопчаків наших- двох синів завжди вчив з повагою до мене ставитися.
Жили добре. Спочатку Василь працював у будівельній фірмі простим робітником, потім заступником став, а після і сам відкрив свою компанію. Побудували за містом будинок, чоловік мені заборонив працювати-треба за будинком доглянути, та й на ділянці справ повно- то квіти посадити, то ягідку обробити, то грядки прополоти. Взимку теж справи є – за котлом стежити.
А незабаром у нас сини одружилися. Стали онуків чекати. Тільки наші хлопці не поспішали нас бабусею та дідусем робити. Вирішили спочатку міцно на ноги встати. Але не минуло й трьох років, з’явилася у нас внучка Варвара. Живи, та радій. Чоловік її любив сильно, тому, коли в черговий вихідний старший син сказав, що привезе Варю до нас (він кожен вихідний привозив), а чоловік раптом відмовився, я насторожилася.
– Що трапилося, Василю?
– Так то і сталося, – роздратовано відповів чоловік. – Ці вихідні я на роботі проведу – розумієш, у нас намічається перевірка. Я всіх своїх бухгалтерів посадив в суботу, а сам, думаєш, побіжу додому відпочивати?
– Але це день, а ввечері ж ти прийдеш додому. Ми тебе з Варею почекаємо.
– Кажу ж, не знаю! Може, у батька переночую, щоб туди – сюди не мотатися…
Василь сам розумів, що несе відверту нісенітницю, від цього злився ще більше.
У суботу, після того, як чоловік поїхав, я почекала обіду, завела автівку і поїхала до нього. От не на місці було серце. А мені завжди-краще гірка правда, ніж солодка брехня.
Приїхала… Звичайно ж, нікого там не було. Ну, тобто, був охоронець зі своєю дружиною і все. Я поцікавилася, де Василь Максимович, але той тільки плечима знизав:
– Не знаю, може бути, на об’єкті…
Я ще не встигла вийти з будівлі, як дружина охоронця чітко вимовила своєму чоловікові:
– Ось гірше немає, бути в такому стані. Ти, коли мені заміну знайдеш, відразу скажи. А то вже все місто знає, а вона носиться, чоловіка шукає…
Сказати, що на мене вилили відро крижаної води – нічого не сказати. Я коли їхала, вже підозрювала про щось таке, але… Ну ось ніяк не можна подумати таке про людину, з якою ти прожив більше 25 років, що він ось так зможе тебе зрадити. Це ж твоя найрідніша людина! Найближча! Це половинка тебе, і ось…
Я сіла в автівку і набрала номер Василя:
– Василь, нам з тобою терміново потрібно поговорити, – ледве вимовила я.
– Стефо, ну ти ж розумієш, я на ро…
– Немає тебе на роботі! Я стою біля твого офісу! Будь ти мужиком!
Напевно, щось було в моєму голосі таке, що він не став сперечатися:
– Зараз буду. Ти де?
– Під’їжджай додому.
– Добре.
Я приїхала додому раніше його. Автоматично витягла чемодан, стала збирати якісь речі… здається, навіть не його. Але голова відмовлялася міркувати.
Василь приїхав, зайшов у вітальню і навіть не став роздягатися:
– Нам потрібно поговорити? – запитав Василь.
– У тебе з’явилася інша жінка?
– Так. Я нічого не можу з собою вдіяти…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
