fbpx
життєві історії
Коли я зайшла в кабінет, там нікого не було. Колеги з’явилися лише через п’ятнадцять хвилин після мене! Побачивши їх, я мало не знепритомніла. На Орисі були вчорашня спідниця і блузка! Такого ще не траплялося! Виходить, не ночувала вдома?

Остап і Орися так підходили один одному! І мені спало на думку їх посватати. Ось тільки як? Думала я, думала – і придумала…

Все, на сьогодні вистачить, – сказала я, закриваючи папку з документами. – Пора додому!

– А мені ще треба посидіти. Хочу закінчити те, що запланувала, – відгукнулася Орися, не відриваючи погляду від монітора.

– І я теж залишуся, – буркнув Остап.

– Люди, так п’ятницю ж! Найкращий день тижня! Вам так хочеться працювати? Може, варто все-таки відпочити? Ви тут сидите, а життя повз проходить!

– Гаразд, Вікторіє, давай не філософствувати, – усміхнулася Орися. – Обійдемося без твоєї всеосяжної життєвої мудрості. Ми ж тебе не тримаємо. Прекрасно розуміємо, сім’я чекає: чоловік голодний, діти по мамі скучили…

– А ось тут ти помиляєшся! Дітей Петро відвіз на ніч до свекрухи, а ми з ним проведемо прекрасний вечір. Сходом в кіно, повечеряємо де-небудь в кафе, ну а потім… Сама розумієш, чудова ніч! Ех! – і я мимоволі глянула на них з деяким жалем, всім своїм виглядом показуючи, як добре бути сімейною людиною, не обтяженою нездоровою любов’ю до роботи. Але колеги навіть не посміхнулися. Орися, як і раніше зосереджено дивилася в монітор, а Остап занурився в читання паперів. “Ой, мабуть, знову дурість зморозила! – подумала я. – Ну нічого, переживуть!”.

Мої співробітники були самотніми людьми. І розповідь про майбутній романтичний вечір з коханою людиною, та з явним натяком на передчуття всіх радостей нашого життя за відсутності вдома дітей, виявилася зовсім недоречною. Але що поробиш, таке за мною водилося. Ляпну, а потім шкодую … Орисі пару місяців тому виповнилося тридцять два, а Остап в минулому році відсвяткував 35-річчя. Вона була розлученою, він – холостяком. Обидва завжди використовували виключно займенник “я” і однина дієслова, коли розповідали про себе.

“Я зробив ремонт”. “Я ходила в кіно”. “Я їду на озеро”. У мене ж в ходу було тільки “ми”. “Ми купили, ми вирішили, ми влаштували, ми збираємося …”. Ні Орися, ні Остап ніколи не поспішали додому. Вони охоче залишалися в офісі після роботи і завжди готові були вийти у вихідні, якщо терміни підганяли. Та й що дивного? Адже вдома їх ніхто не чекав. Хоча й дивно, що ці двоє досі не влаштували особисте життя. Орися така приваблива жінка! Та й Остап – мужик що треба. І явно подобається панночкам.

Що ж, буває. Напевно, просто не пощастило… А ось мені дуже пощастило з моїм чоловіком. І так хочеться своїм щастям поділитися, розповісти колегам про те, про се!

У понеділок я прибігла в контору із запізненням. Орися і Остап вже сиділи на робочих місцях. Вони завжди приходили вчасно.

– Вибачте! – Спітніла і захекана я сіла в крісло. – Не ранок, а суцільний кошмар! Аня не хотіла одягатися, а Віталік в ліфті згадав, що йому потрібно в туалет.

– Як це зворушливо! – іронічно сказав Остап. – Діти квіти життя.

– Ну, якщо дитина хоче в туалет – це святе! – уїдливо зауважила Орися.

Я пропустила “підколи” повз вуха. Цим двом не зрозуміти проблем, пов’язаних з дітьми! Ховаються за глузуванням, а самі напевно мріють про власних чад. Кинувши зневажливий погляд на Остапа і Орисю, я раптом мало не ахнула. І як це раніше не спало мені на думку ?! Вони ж ідеально підходять один одному! Обидва розумні, красиві і навіть жартують схоже!

До того ж хороша команда – як спрацювалися-то, а ?! Але дивляться один на одного без усякого трепету… Хмм! Шкода, такі екземпляри пропадають! А могли б бути щасливими, красивих малюків народити… Може, їм треба допомогти, якось підштовхнути молодих одне до одного? Тільки так? І один, і другий терпіти не можуть, коли їх сватають. Адже пробувала вже познайомити Орисю з братом… Та й Остап мене висміяв, коли намагалася допомогти йому знайти, нарешті, другу половинку… Сама потім не рада була.

Зрозумілим є одне: щоб їх звести, необхідно діяти дипломатично і обачно. Думала я, думала – і придумала все-таки! Дочекавшись, коли Остап вийде на перекур, я почала м’яко обробляти Орисю:

– Орись, ну ти даєш! Невже хочеш, щоб у мужика розвинулася косоокість? Жорстока!

– Не зрозуміла про що ти? – здивувалася вона.

– Про Остапа, звичайно! Подивися на себе! Він же очей від тебе відірвати не може!

– Остап? Від мене?! – Орися опустила очі.

– Ой, не прикидайся! Стільки років, а вона янголятком прикидається! Типу не розуміє нічого…

– Що ти, Віка! Він сприймає мене тільки як колегу! Ми ж знайомі стільки років!

– Ну так! – іронічно посміхнулась я. – І ти ніби нічого не помічаєш… Та він же до тебе давно нерівно дихає, це відразу видно.

– Ти явно перебільшуєш, – заперечила вона, намагаючись бути спокійною, але при цьому почервоніла, як рак, і руки затремтіли.

– Ну, не знаю, я інше бачу, – повторила я. Орися нічого не відповіла, але коли проходила повз дзеркала, поглянула на себе по-іншому.

“Ура! – раділа я. – Перший раунд виграла! Тепер залишається дочекатися, коли залишуся в кабінеті один на один з Остапом!” І як тільки Орися вийшла, сказала:

– Остапе, а чи не забагато ти часу витрачаєш на перекури? А потім сидиш після роботи…

– Думаю, це не повинно тебе хвилювати.

– Ти так думаєш? А я як раз хвилююся.

– З чого це раптом? – невдоволено запитав він.

– Ой, не прикидайся – що, не бачиш, як Орися по тобі з розуму сходить. Ти сидиш ввечері, і вона з тобою залишається. І все через твої перекури! Втомлюється сильно. Навіть схудла…

– Ну ти даєш! Придумала бозна що!

– Нічого я не придумала! Без тебе сохне, очей  не зводить, вечорами затримується, щоб поруч бути. А він нічого не помічає! Це егоїзм, Остапе! І якби ж то, якщо б мимра якась… А то ж красива жінка! Шикарна, я б сказала! Хлопець тільки плечима знизав. Проте ефект від моєї бурхливої ​​діяльності перевершив всі очікування.

По-перше, Орися повернулася з туалету з припудрених носом, підведеними очима і нафарбованими губами. По-друге, Остап кинув на неї такий погляд! Мама дорога! Навіть мій чудовий Петрик на мене так не дивиться! Помітивши цей погляд Орися знову залилася фарбою! “Усе! – вирішила я. – В яблучко! Значить, він все-таки їй подобається. Тільки вона цього не розуміла досі. А варто було мені відкрити очі цій дівчині на її власні почуття – і все, понеслося!”

Я крадькома спостерігала за співробітниками. А вони раз у раз поглядали один на одного, хоча і робили вигляд, що страшно зайняті роботою. Причому їхні погляди кілька разів зустрічалися. І тоді обидва червоніли і сором’язливо відводили очі. Ну просто як діти, їй-богу! На наступний день Орися прийшла в шкіряній спідниці, а Остап в стильному піджаку та краватці. Так! І в нових джинсах!

– Бачила, як вбрався ?! Ти ж не думаєш, що це для мене? – Запитала Орисю, як тільки Остап вийшов на перекур.

– Ну, що ж тут такого… Людина просто піклується про свою зовнішність.

– Шкода тільки, що про здоров’я не дбає. Курить як паровоз. А все ж через тебе.

– Ти зовсім з глузду з’їхала ?! Чого це раптом через мене? Віка, ти припиняй давай…

– Не розумієш? Це він так час тягне, щоб залишитися разом з тобою після роботи. Кмітливий хлопець, хоча і простачком прикидається!

Наступним в черзі на обробку був Остап.

– Орися в повному захваті від твого піджака. І краватка – поза конкуренцією! – повідомила я йому, як тільки Орися вийшла з кімнати. – А ще вона давно мені теревенить, що ти цікава багатогранна особистість.

– Так воно і є, – погодився хлопець із задоволеним виглядом. – З цим не посперечаєшся. Загалом, другий раунд я теж виграла! Але залишалося найскладніше – витягнути їх обох з офісу відразу після роботи і повести в якусь кафешку, щоб потім… О 17.00 я ліниво потягнулася і оголосила:

– Не встигла сьогодні закінчити. Доведеться ще посидіти. Ви теж залишаєтеся?

– Звичайно, – сказав Остап, зніяковіло глянувши на Орисю- Правда?

– У мене ще справ по горло, – відповіла вона.

– Але давайте спочатку сходимо поїмо. Швидко. Тут недалеко є класне кафе. Благаю! Просто сильно хочу їсти!

– Чудова ідея! – зрадів Остап. І через п’ятнадцять хвилин ми вже сиділи за столиком в затишному кафе.

– Три келихи вина! – замовила я. – Пригощаю. Маємо право трохи розслабитися, правда? І працюватиметься краще. Переглянувшись, вони погодилися. І тут задзвенів мій мобільник. Я заздалегідь домовилася з подругою про цей дзвінок, попросивши її допомогти мені в дуже важливій справі. Оленка мала тільки підіграти.

– Алло ?! Ох ти, боже мій! Добре. Зараз виїжджаю. Схопившись, повідомила:

– Вибачте… У свекрухи якийсь форс-мажор, тому мені треба терміново забрати дітей. – І, кинувши на столик гроші за вино, вибігла з кафе.

Дуже сподівалася, що мій трюк вдасться і старання не пропадуть дарма. І уявіть, результат перевершив всі очікування! На наступний день я знову запізнилася – ну що ти з цим Віталіком будеш робити! Тільки увійде в ліфт – відразу в туалет проситься… Коли я зайшла в кабінет, там нікого не було. Колеги з’явилися лише через п’ятнадцять хвилин після мене! Побачивши їх, я мало не знепритомніла. На Орисі були вчорашня спідниця і блузка! Такого ще не траплялося! Виходить, не ночувала вдома? А ось Остап поміняв сорочку. Отже, вони провели ніч у нього?!

– Уявляєш, – сказав він і плюхнувся в крісло. – Ми просп… Тобто… у мене будильник НЕ задзвонив.

– А я … А я … – Орися гарячково шукала пояснення, але так нічого і не придумала. Я зробила вигляд, що дуже зайнята введенням даних в комп’ютер. Але внутрішньо раділа: “Проспали, значить… Ми, значить… Ага… Ну і слава богу! Давно пора”.

Одне мені було дуже цікаво: хто тепер буде сидіти на роботі вечорами і регулярно виходитиме щосуботи?

Невже у цих двох закоханих знайдеться на це час? Дуже сильно сумніваюся…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – ukr.media

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook