Колись давно, коли мені було років двадцять, я подружилася з однією літньою жінкою. Ганні Гаврилівні було п’ятдесят п’ять років, і вранці і ввечері вона вигулювала в парку, неподалік від нашого гуртожитку, свою собаку.
Іноді до неї приєднувався літній чоловік з таким же літнім песиком, а в ті моменти, коли чоловіка не було, вона із задоволенням базікала зі мною, якщо бачила мене десь на лавці.
Ганна Гаврилівна була в якомусь сенсі самотньою – чоловіка не стало років двадцять тому, а діти давно мали свої сім’ї. Втім, скривдженою життям вона зовсім не виглядала, навпаки, була з породи тих людей, які щасливі, незважаючи ні на що.
Було помітно, що той чоловік, з собачкою, до Ганни Гаврилівни небайдужий – варто було раз побачити, якими очима він на неї дивиться і як дбайливо веде під лікоть, як відразу ставало все зрозуміло. Втім, Ганна Гаврилівна й сама ставилася до нього дуже тепло й з ніжністю.
Одного разу я дізналася, що він, чоловік цей, самотній. І якось, по наївності своїй, вирішила, що називається, відкрити Ганні Гаврилівні очі. Я запитала тоді, чому б, якщо у них таке взаєморозуміння і явна взаємна симпатія – так ось, чому б їм не бути разом? Тим більше, що жити разом у них є де.
І Ганна Гаврилівна сказала тоді одну річ, справжній сенс якої дійшов до мене тільки недавно. Вона посміхнулася і сказала, що давно думала про це, та й до нього, господаря собаки, дійсно, відноситься тепло, але… Їй п’ятдесят п’ять років і зійтися в такому віці для неї – це означає, просто-напросто додати собі турбот.
І що єдиний, хто дійсно отримає вигоду від цього союзу – той самий її літній друг. Адже це він буде сидіти на дивані перед телевізором і чекати смачної вечері, яку повинна приготувати жінка, і таких прикладів можна назвати дуже багато.
У перший раз я зрозуміла це, коли мені було близько тридцяти. Я багато і з задоволенням спілкуюся з людьми і, мабуть, якась дивна властивість моєї голови змушує мене часто замислюватися над життям.
Знаєте, я якось прийшла до висновку, що природа над нами, жінками та чоловіками, сильно посміялася, зробивши нас абсолютно різними не тільки тілами, але і мізками.
В один і то й же вік ми зовсім по різному мислимо.
Ось, скажімо, про що думає середньостатистична дівчинка, років так до двадцяти п’яти?
Це просто. Середньостатистична дівчинка не хоче бути одна. Вона хоче мати коханого чоловіка, в ідеалі – сходити з цим чоловіком під вінець, народити йому діточок, і жити довго щасливою і дружною сім’єю.
Про що думає середньостатистичний хлопчисько, років так до двадцяти п’яти?
Хоч тут і так зрозуміло, але даю підказку. Адже не дарма фразу “ще не нагулявся” застосовують набагато частіше саме до чоловіків.
Хлопчаки – це вітер. Ні, їм, напевно, теж хочеться мати дівчину, але краще – кілька, а вже про те, щоб сходити до РАЦСу, і виховувати діточок, так і зовсім, здебільшого, не йдеться.
Але проходить років п’ять. Або сім. Або десять. І все змінюється. До хлопчиків раптом приходить розуміння того, що дівчата, що чергуються з калейдоскопічною швидкістю, це, звичайно, добре, але… мати одну і єдину жінку краще.
Так ось – я зрозуміла, що чоловікові у віці “за тридцять” сім’я набагато більш необхідна, ніж жінці в такому ж віці.
Але ж природа пожартувала ще більше. Запитайте, в чому? Я розповім, це дуже просто.
Жінки психологічно сильніше чоловіків, це відомий факт. Жінки сильніші морально.
Так, людина – істота парна, це безумовно. І всі ми хоч десь, в душі, але боїмося бути самотніми. І жінки теж бояться.
Але часто тверезий погляд на потенційного “чоловіка поруч” і те, що він в життя жінки принесе, переважує цей страх самотності. І крім того, у жінки, найчастіше, в цьому віці є діти. І вони – з нею. А у чоловіка – що?
І саме чоловікам у віці “за” сім’я потрібна, як ніщо інше.
І саме чоловіки, від самотності, найчастіше починають спиватися. І опускатися.
Ні, мова зовсім не йде про маргінальність, просто все стає якимось не особливо потрібним, та й просто не має особливого сенсу.
Домагатися чогось – навіщо? Заради кого або чого?
Та й особливо доглядати за собою вже стає якось ні до чого.
Поставте поруч десять середньостатистичних жінок без чоловіків, у віці близько сорока, і десять таких же середньостатистичних чоловіків без дружин – і все зрозумієте самі.
Просто так було і так завжди буде: чоловіка робить жінка.
І не просто робить – саме жінки в результаті доглядають за чоловіками і саме вони, жінки, найчастіше, тримають чоловіків “на плаву”.
А тому, мужики, прямо зараз, відірвіть попи від диванів і йдіть поцілуйте дружин. Ну, ті мужики, у яких вони, дружини, є.
А іншим – ну що ж, дай Бог, щоб ви знайшли свої половинки.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
